Глава 16

"Якби на сьогоднішній день в світі було більше людей, які бажали б власного щастя більше, ніж вони бажають нещастя інших, через кілька років ми змогли б жити в раю.",–

Бертран Рассел

Пройшов майже місяць з того часу, як ми приїхали з Києва. Я повністю втягнулася в навчання та роботу. Ось прямо зараз гуляючи по парку, думаю як мені пощастило. На вулиці середина весни, все цвіте, пахне, обожнюю цю пору року. В ній є щось магічне, прекрасне, щось, що є в кожного в нас всередині.
 

Відносини з Максом, якісь дивні, хоча ні, це не можна так назвати просто після роботи, він постійно підвозить мене до гуртожитку, але на цьому все закінчується. Можливо так і має бути, все-таки він мій начальник. Але кожного разу коли він дивиться на мене, в мене по тілу ідуть мурашки.

Я не знаю що це. Закоханість? Навряд. Симпатія? Можливо. Але щоб це не було, потрібно це приховувати. Тому що, це не правильно. Тому що, я через це вже проходила, і мені вистачило з головою.

Сьогодні має відбутися зустріч з якимсь чоловіком. Вчора ввечері до мене зателефонував незнайомий номер, та попросив про зустріч. Я звичайно відмовилась, чому я маю іти на зустріч з незнайомими людьми. Але він почав говорити, що це дуже важливо, що це на рахунок Макса, і мені буде цікава його пропозиція.

Я підходжу до кафе і вагаюся чи заходити, чи ні. Подумавши, заходжу, все-таки від того, що я з ним поговорю, нічого не втрачаю.

В кафе дуже приємний і затишний інтер'єр, я оглядаю Кафе декілька зайнятих столиків, а всі інші пусті. Дивно що тут зараз пусто, Адже в неділю в вихідний зазвичай всі кафе забиті людьми.

До мене підійшов офіціант і запропонував провести, ну я погодилась. Мене підвели до столика і я бачу поруч з собою двох непримітних чоловіків у сірих костюмах. Я б і не звернула на цього чоловіка увагу, якби мене до нього не підвели.

- Анастасія Сергіївна?

- Так?

- Мене звуть Василь Михайлович і у мене до вас ділова розмова.

- Саме до мене?

- Так, до вас.

- З якого питання?

- Фінансовому.

- Ну добре.

Я в кафе, тут охорона, камери, так що навряд чи це якийсь маніяк або кілер від бившого ... на всякий випадок засунула руку в кишеню з телефоном і включила запис. Якщо дядько з якимось погрозами від Стаса, буде в суді чим козирнути.

- Що вам потрібно?

- Тільки поговорити і зробити вельми цікаву пропозицію. Сідайте, - дружньо вимовив чоловік і показав на крісто.
Все-таки опустилася в крісло, чекаю.

- Розмова піде про вашого керівника. Максима Вікторовича, - почав той, другий чоловік, що теж сидів за столмком.

Наступні десять хвилин мені розповідали, який у мене поганий безвідповідальний начальник, який топить компанію і намагається зробити все, щоб пустити по світу всіх співробітників. Сиджу шокована.

- Ми представники небайдужих до проблем компанії людей, що хочуть усунути Максима Вікторовича від керма і повернути колишні порядки. Нічого більше. Ніякої шкоди вашому начальнику завдано не буде.

- Для чого вам я?

- Незабаром ми передамо вам папку з паперами і скажемо, коли її потрібно буде підкласти на стіл до вашого начальнику.
Так, ну тепер майже все зрозуміло.

- Що мені за це буде? - по діловому цікавлюся я.

- Грошова винагорода, вельми солідна. Причому незалежно від успіху операції, третина суми буде заздалегідь переведено на будь-який вказаний вами рахунок, - мій співрозмовник бере зі столу папір і ручкою, пише суму. Ого! Так на цю суму, навіть її третину, можна будинок купити, великий такий. З машиною.

Роблю вигляд, що з цікавістю роздивляюся папірець з написаною на ній сумою. Треба приймати якесь рішення.

- Які у мене гарантії, що це не підстава і не чийсь розіграш? - з сумнівом вимовляю я.

- На ваш офіційний банківський рахунок вже переведена частина суми. Лише за те, що погодилися з нами поговорити. Можете перевірити хоч зараз.

- Пізніше, обов'язково, - у мене телефон в режимі запису, світити ні до чого. Зображую таку таємничість, мовляв так і задумано.

- Ну що, ми домовилися? - цікавиться мій співрозмовник.

- Якщо сума виявиться переведеною, то так. Я так розумію, в другу нашу зустріч ви передасте папку і переведете другу частину грошей?

- Абсолютно вірно. Думаю, не варто говорити, що про нашу розмову вам краще мовчати? Для вашого здоров'я ж краще. До того ж ми в цій компанії не працюємо і ніяк з нею не пов'язані, і, по суті, сторонні наймані люди, лише посередники, так що зашкодити нам ваша словесна нестриманість ніяк не зможе.

По спині пробігли мурашки. У мене мороз по шкірі від цих двох. Переляк навіть зображувати не довелося.

- Добре, відчуваю, ми зрозуміли один одного. Ми вам зателефонуємо, коли прийде час.
Знову на ватяних ногах йду до виходу. Чоловіки залишилися в кафе. Шкода, що не сфотографувати їх. Чи не біжу до шефа в офіс тільки тому що боюся, що мене можуть побачити ці дядечки і тому що сьогодні вихідний.

Серце б'ється, як шалене. Нічого не помічаючи навколо, виходжу з парку, бреду в сторону переходу. Можна вже босові зателефонувати, або варто сховатися де-небудь в заростях, і вже з кущів просити Макса про термінову позачергову нараду?

Повернувшись в гуртожиток, я не находила собі місця, вагаючись чи подзвонити до Макса зараз чи розказати все завтра на роботі. З кишені чую вібрацію телефону, знов хтось телефонує, і знову незнайомий номер. В мене шок не могли ж вони мої думки прочитати, що я хочу все Максу розповісти. Може просто не брати слухавку, чому я взагалі повинна це робити. Але якщо там щось важливе, потім буду жаліти.

- Ало. - говорю я.

- Ало, це Анастасія? - говорить жіночий голос.

- Так, а це хто? - запитую з цікавістю.

- Ви тільки не хвилюйтесь, ваші батьки потрапили в аварію, але з ними все добре. - спокійно говорить вона, в мене шок.

- В якій вони лікарні? - бистро запитую я.

- Міська Рівненська лікарня, ми хотіли попросити вас...

- Я скоро буду, - перебиваю її і кидаю слухавку.

Що робити? Я не знаю що мені робити. Я вдягаюся і біжу на зупинку, в мене паніка, але стараюся тримати себе в руках. Я забігаю в лікарню і біжу до стійки реєстрації. Не помічаючи нічого, і нікого, я майже збила якусь людину.

- Доброго дня! Мені телефонували на рахунок аварії.- стривожено, говорю я.

- Доброго дня! - говорить жіночий голос з боку, я повертаюсь і бачу красиву жінку в білому халаті. - Це я телефонувала.

- Що з моїми батьками, де вони? - мій голос, не схожий сам на себе.

- Не переживайте з ними все добре. Пошкодження не великі, їм зробили операцію, і вони скоро вийдуть з під наркозу, але вашому татові потрібно провести ще одну операцію, і я скажу вам чесно, вона не з дешевих.

- Настя? В тебе все добре? - чую я знайомий голос і мені на плечі опускаються знайомі руки.

Я повертаюсь і бачу Макса. В моїй голові порожнеча і тільки одна думка. Зустріч в кафе і гроші які мені обіцяли. Я бистро дістаю телефон і перевіряю суму на картці. Гроші перевели. Я дивлюся в його стривожені сині очі, і моє серце розривається між ним і сім'єю. Здається я зробила свій вибір. Я повертаюсь до лікаря і мене всю трясе.

- Робіть операцію, я знайду гроші. - і повертаюсь до Макса, - нам треба поговорити, це терміново.

Я навіть не помітила, що біля нього стояв його друг Ігор, з яким я була вже знайома. Він кивнув головою взяв мене за руку, і повів на вихід з лікарні. Ми сіли в машину, Ігор сів з нами.