Глава 14

“Іноді щось може йти не так, як того хотілося б, але ви не повинні зупинятися.”, – 

Майкл Джордан.

Настя

З самого ранку в мене все валилось з рук. Не знаю, можливо ще не відійшла від походу до клубу. Але, я відчуваю себе, здоровою. Запізнилась на пару, але у викладача був гарний настрій, і мені не перепало.

Сидіти на заняттях з алгебри та геометрії було скучно. Якщо на практичній, ще можна було отримати бали, то лекції це просто трата часу. Всі сидять і пишуть під диктування. І те що ми пишемо, розуміють одиниці, в які ми з Юльою не входимо. Я автоматично записувала те, що говорить викладач, а сама була далеко не в лекційній аудиторії.

Я згадувала останні події. А точніше поцілунок. Треба признатись, хоча б собі, що мені сподобалось. Хоча можливо це була ейфорія від тої дурні, що мені підсипали. Тепер потрібно не потрапляти, в такі дурні ситуації і стримувати себе. А то накинулась на нього з поцілунком, він напевно подумав що я якась чокнута.

З потоку моїх думок мене вирвала Юля:
- Лекція кінчилась, ідемо,- вона дивилась на мене, з насторогою.
- А, так, ходімо,- я скинула все у рюкзак і ми пішли в гуртожиток.

Я знову занурилась у свої думки. В мене лишилось 2 години, і по мене приїде Макс. Я знову занадто відволіклась. Навіть не помітила, як мене хтось збив з ніг. Я впала і боляче вдарилась рукою. Озираючись навкруги, хотіла знайти гада, що це зробив. Міг чи могла хоча б вибачитись. Але нікого не помітивши, я вже хотіла вставати, як мою увагу привернув листок паперу, який лежав біля мене. Я взяла його і встала, рука болить, напевно дуже вдарилась. Ну нічого прорвемось. Я розгорнула листок,

Спитаєте чому я підняла з Землі якийсь листок? Не знаю! Він дуже привертав увагу, ідеально складений, ніби хтось підготовив.
Розгорнувши його, спочатку я була в шокові. На листку було написано:

"Не лізь до Макса. Інакше пошкодуєш"

Можливо це просто збіг обставин.
- Настя, що сталось, що там?- нервово запитала Юля, заглядаючи до мене у листок.
Дозволивши їй прочитати, я залишилась стояти на місці. Що це? Хто це написав? І що вони хочуть саме від мене.?
- Хіба мало Максимів на світі. І чому ти вирішила, що це адресовано тобі. Як би ти не впала, то взагалі не помітила б його - Згорнувши папірець в руці Юля кинула його в урну і пішла далі.
А дійсно, напевно це дійсно просто випадковість. Я швидко про це забула, і перемикнулася на розмову з Юлею.

Шкода, що я не звернула уваги на ту записку. Можливо була б обережніша. А можливо б сталось ще гірше. Чим чорт не шутить ?

А за углом, стояла дівчина, і дивилась, як дві подруги, спокійно викинули записку, і пішли далі, ніби нічого не сталося.
Її кулачки зжались, а на обличчі замість посмішки появився злий оскал.
Дівчина дістала телефон і набрала перший в списку викликів номер. Пішли гудки, довго чекати , не довелось, і по ту сторону пролунав чоловічий голос.
- Ало, ну що там?
- Блін, вона руйнує всі плани, її треба позбутись.
- Що сталось?
- Вона просто, викинула записку, не звертаючи ніякої уваги.
- Гаразд, вертайся в офіс, доки не помітили, що тебе немає. Я сам з нею розберусь.
- Гаразд.

Прийшовши до гуртожитку, ми з Юльою пообідали і кожен займався своїми справами.
Юля збиралася до дому, а я збирала речі в поїздку з Максом.

Я збираюся на роботу, і лунає телефонний дзвінок:
- Алло, Максим Вікторович, я вже виходжу.
- Я ж, говорив, просто Макс, - сказав він гнівно, - і вибач, але обід доведеться скасовувати, я заїду по тебе о 23:00 і ми вирушимо до Києва, на роботу не виходь.
- Гаразд, тоді я буду збиратись.

Я зібралась за пів години, і чекала одинадцятої вечора. За цей час встигла поробити домашку, поїсти, прибрати кімнату, і провести Юлю.

О 23:00 біля гуртожитку вже стояла машина, і біля неї стояв Макс. Доречі, це було не таксі, а його машина.

Він виглядає шикарно, чорний костюм біла сорочка, на обличчі складочка між брів, він хмуриця, але це придає йому, якогось особливого шарму.

Про що я знову думаю, легенько вдаривши себе по голові підходжу до боса.

- Привіт, Кудряшка, - говорить він відкриваючи задні двері, - сідай.

- Добрий вечір, - говорю я.

Сівши я зразу помітила шофера:

- Добрий вечір, - посміхнулась йому, але він промовчав, тільки махнув, який невихований. Він що німий чи що?

Збоку відкрилась двері, і в салон сів Макс.

- Рушай, - сказав він з приказними нотками.
- Так, Максим Вікторович, - сказав шофер. Ага значить все-таки не німий, ну гаразд.

Машина рушила, я розблокувала телефон і почала читати книжку. Боковим зором бачу, що Макс дивиться на мене. Це придає дискомфорт. Я повертаюсь до нього і дивлюсь прямо в очі.

- Щось не так? - незадоволено запитую я.
- Чому ти вирівнюєш свої прекрасні кучері, - говорить він, а в цей момент його рука підіймає, прядку мого волосся.
- Бо мені так подобається, - відповідаю.
- Більш не виправляй, - він пустив нарешті моє волосся, і відвернувся до вікна.

Я знову занурилась в телефон і не помітила, як заснула.

З міцного сну мене вирвав сонячний промінь ранкового сонця, нахабно світив мені в очі. Розплющила очі, помилувалася приголомшливо красивим світанком, після чого прикрила обличчя пледом і знову задрімала.

Сплю вже не так міцно і приснився мені на подив чуттєвий і живий сон, як мене притягує до себе під бік начальник. Простими обіймами справа не завершилась. Шеф обережно гладить мене по щоці, після чого наполегливо притягує мене до себе ще ближче, майже саджаючи на коліна.

Як це і буває у снах, у мене немає сил опиратися, виробляти різкі рухи, та й не хочеться. Я просто дотримуюся свого сну. Мені неймовірно тепло і затишно, в животі пурхають метелики.

Макс акуратно бере мене за підборіддя, дуже повільно і обережно нахиляється. Все всередині мене ніби стислося. Мені страшно, і водночас я немов позбавлялася волі і не мала сил відсторонитися.

Все відбувається в повному мовчанні, чому посилюється відчуття нереальності того, що відбувається. У моєму то чи сні, чи то яви Макс все-таки зробив це - поцілував мене. Все так само повільно і обережно, але так чуттєво і водночас владно.

В моєму сні начальник цілується дуже добре, але при цьому не переходячи поставлену грань, але поцілунок все триває і триває, мені здається, що ми цілуємося нескінченність.

Обійми стають все тісніше, я стала сміливіша , обняла шефа за шию, а чоловік запустив руку мені в волосся, наводячи там творчий безлад, то міцно стискаючи волосся в кулак і накручуючи їх на руку, то розтискаючи і повільно проводячи крізь пальці.

Проводжу долонею по грудях свого начальника. У моєму сні шеф немов статуя. Такі тверді м'язи, як камінь. Тільки гарячий камінь. Моя зацікавлена долоня опускається нижче, на живіт чоловіка, тут все теж таке тверде ... я не зупиняюся. Адже це всього лише мій сон. Моя рука все нижче, і тут Макс спішно знімає мою руку зі своїх штанів і кладе назад собі на груди, переставши мене цілувати.

Лише легкий поцілунок в скроню, і Макс укладає мою голову собі на плече.

- Спи.

У сенсі спати? Я ж і так сплю. Причому сон мені дуже подобається. Втім, я дійсно відчула, що швидко спливаю в інші мрії, заколисана диханням свого начальника і, пригрівшись на чоловічих грудях, я згорнулася калачиком, а Макс мирно гладив мене по волоссю, щось нашіптуючи. Здається, щось на англійській, але я нічого не зрозуміла.

- Кудряшка, ми приїхали. Прокидайся,- розбудив мене голос мого начальника.