Ми сяємо яскравіше ніж зорі

Глава 13

"Уяви найгірші наслідки, які може спричинити твій вчинок, заздалегідь змирись з ними і дій!",– 

Дейла Карнегі

Відчуваю себе погано. Навіть гірше. Голова гуде, а все всередині труситься, ніби в мене вбудований режим вібрації. Шлунок болить так, що доводиться робити маленькі короткі вдихи, замість звичайних. Я що їла вчора бите скло перед сном? Боюся відкривати очі, але розумію, що потрібно це зробити.
Насилу відкриваю повіки, нарешті. Оглядаю кімнату, в якій перебуваю, світло-сині стіни і жалюзі на вікні в тон, які захищають мої очі від отруйного сонячного світла. Напроти ліжка стоїть комод і комп'ютерний стіл, завалений паперами.
Кімнатка велика, але затишна. Я себе тут почуваю саме так. Згадую де перебуваю і що вчора відбулося теж. Я б сказала, занадто добре пам'ятаю. Макс, напевно, тепер вважає мене божевільною. Ось же чорт!
Піднімаюся з ліжка, трохи похитуючись. Дивно, що ноги взагалі мене тримають. Враховуючи вчорашні події, але я можу ходити, а це добре. Піймавши рівновагу, обережно і повільно перетинаю кімнату і виходжу в велику світлу кімнату. Велике вікно, диван та плазма. Проходжу далі та бачу непримітні двері, відкривши зрозуміла що це ванна кімната.
Ну що ж, потрібно привести себе в порядок. Не хочеться сильно лякати Макса своїм "чудовим" зовнішнім виглядом, він такого не заслужив. Мій вчорашній наряд красиво складений на пральній машині, і я тут же червонію, згадуючи, що Максу вчора довелося няньчитися зі мною як з дитиною: купати, витирати переодягати, носити на руках. Я вдячна йому за таку турботу. Дуже вдячна . Хоча зараз відчуваю себе трохи ніяково за все, що йому довелося побачити вчора і пережити, потрібно обов'язково придумати, що я можу для нього зробити, чим можу відплатити. Вмиваюся холодною водою і боязко дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Виглядаю жахливо. Очі опухли, а волосся виглядає гірше ніж вороняче гніздо. Нічого мене вже зараз не врятує, тому швидко закінчую з ранковим ритуалом і, сяк-так розчісую волосся руками, вирушаю на кухню.
Пахне молочною кашею, якщо не помиляюся. Але запахи, якщо чесно, зараз мене хвилюють найменше. На столі стоїть тарілка з кашею і якийсь ароматний чай, Макса ніде не видно.
Підходжу до столу і бачу лист бумаги, здається залишив записку.
Ну що ж, це не дивно, в нього багато роботи, не завжди йому няньчитись зі мною. Можливо це на краще, не потрібно буде оправдовуватись за поцілунок. Зроблю вигляд що нічого не пам'ятаю.
Беру в руки листок і починаю читати.

" З'їж кашу, навіть якщо не хочеш. Твоєму організму потрібна енергія. Замкнеш квартиру на ключ, я залишив його на тумбочці біля виходу. В мене з'явились термінова справа, тому був змушений залишити тебе. Коли повернусь не знаю. На роботу сьогодні можеш не приходити.
Макс."


Ну що ж на годиннику 12:30 на пари вже не має смислу іти. Я поїла, помила після себе посуд, переодягнулася у своє плаття. І вирішала вже іти, як чую що хтось відкриває замок.
Блін, що робити? Хто це може бути?
Двері відкриваються, і заходить якась жінка з пакетами в одній руці і повідком в другій. За нею заходить пес, хаскі. Боже, який же ж він милий так і хочеться обійняти і почесати за вушком.
Але в моїй голові тільки одне питання. Хто це? Можливо це його мама.
- Доброго дня, давайте я вам допоможу. - да мій голос, оставляє бажати кращого.
- Доброго дня, дякую, а ви хто? - передаючи мені пакети запитує жінка.
- Я знайома, Максима Вікторовича, і працюю на нього. Він допоміг мені вчора ввечері тому я тут. - сказала, і почервоніла згадуючи вчорашній день.
- Дитинко, а що з твоїм голосом? - збентежено запитує вона.
Блін і що їй сказати, що прихворіла. І брехати не хочеться, така мила жінка.
- Та напевно після вчорашнього прихворіла трохи. - Що ж можна сказати і не збрехала, після того як я вчора сиділа на тій холодній підлозі в туалеті, не дивно що захворіла.
- Ану ходи швиденько на кухню, зараз чаю з травами зроблю тобі і все як рукою зніме. - Знявши повідок з собаки, потягнула за собою на кухню.
Доки ми сиділи на кухні, про багато чого поговорили. Я розказала що навчаюсь в університеті і помімо цього працюю на Макса. Вона була здивована, що Макс взяв мене працювати, але сказала, що якщо він це зробив, значить в нього є на то причини. Ще я дізналась, що це не його мама, поки Макс та його сестра Катя з батьками жили в Україні то вона була їхньою няньою. Як виявилось вся його сім'я переїхала до Америки, коли Максу було 15 років. І зараз Валентина Степанівна, допомагає йому по дому, прибирає і готує їсти і інколи вигулює пса, коли в Максима не вистачає часу.
Доречі з собакою, я зразу подружилася, чому жінка була здивована. Я запитала в чому справа, та вона нічого не відповіла, тільки дивно на мене подивилась, але я не придала цьому значення.
Коли я вже хотіла збиратися в квартиру зайшов Макс. Таке відчуття, що якщо я зараз відкрию двері в квартиру, то сюди ще хтось зайде.
- О, привіт, Кудряшка ти ще тут. Я підвезу тебе, чекай тільки візьму деякі папери. - сказав Макс і пішов кудись. Я навіть відповісти нічого не встигла.
Я вже почала взуватись, як вийшла Валентина Степанівна з пакетиком в руках.
- Тримай, тут пиріжки які я спекла, - блін як ніяково.
- Ой, що ви, не потрібно. - я не знаю, що мені робити, треба швиденько іти звідси.
- Давай, давай, бери, я Максиму, ще спечу. - і впихає, мені в руки цей пакет.
- Бери, пиріжки і справді дуже смачні, - сказав Макс. Я навіть не помітила, що він вже прийшов.
Господи, чого я завжди потрапляю у такі безглузді ситуації.
Ми вийшли з під'їзду, і я спотикнулася, я вже була готова привітатися з асфальтом, як раптом відчула сильні руки, які тримають мене за талію.
Максим різко підняв мене, і я вперлась руками йому в груди, я підняла голову що б сказати "Дякую", але наткнулась на бездонну прірву синіх очей. Ми були так близько, один до одного, що я відчувала його подих, на своїх губах. В моїй голові, відразу згадався вчорашній поцілунок і мені так захотілось це повторити. Але я взяла себе в руки, і відійшла від Макса. Так, правильно потрібно тримати себе в руках.
Макс, теж прийшов до тями, ми сіли в автомобіль і поїхали.
- Я надіюсь, ти не забула, що ми завтра їдемо в Київ. - запитав мене, не відвертаючись від дороги.
- Ні не забула, але ти досі не сказав, що потрібно взяти, і о котрій ми виїжджаємо. - відповіла я.
- Візьми тільки одяг що б переодягнутись, а виїжджати будемо о 23:00, доки приїдемо буде 4 години ранку, поспиш по дорозі. На 9 годину в нас зустріч у ресторані. А на 18:00 ще одна зустріч. - відповів Макс і зупинив машину.
Як виявилось ми вже приїхали, я вийшла на вулицю, Макс вийшов за мною. Блін, я хотіла бистро піти, що б мене ніхто не помітив.
- О котрій в тебе завтра закінчуються пари? - запитав Макс. Цікаво навіщо йому ця інформація.
- В 11:30. - коротко відповіла я.
- Добре, о 13:00 я буду їхати на обід, і заїду по тебе.
- Да не потрібно, я сама приїду на роботу - відповідаю бистро.
- Це не обговорюється. - сказав Макс.
- Настя, - чую голос Юльки, вона якраз підбігла до нас, - я так переживала, де ти була? - і тут вона помічає Макса. - А це ще хто?
- Юля, познайомся, це Максим Вікторович, мій начальник. Максим Вікторович, це Юля, моя подруга. - Макс подивився на Юлю і по його виразу обличчя не можна було сказати нічого.
- Дуже приємно. - відповів він, - до завтра. - розвернувся і сів в автомобіль.
А ми з Юльою пішли до гуртожитку. По її обличчю, я бачила, що вона хоче щось запитати.
- Ну давай, питай вже. - я не витримала першою.
- По-перше, ти не казала, що він такий красавчик. По-друге, розказуй все. Де ти поділась в клубі? Де ночувала? І чого тебе привіз Макс? І що за пакет в тебе в руках? - я подивилась на пакет, і мені стало так тепло. Згадала як мило ми сиділи з Валентиною Степанівною, згадала собаку.
І розказала Юлі все від початку і до кінця. Як мені стало погано, і я сиділа в туалеті. Як подзвонила до Макса, як він привіз мене до себе до дому. Як поцілувала його, як проснулась, а в домі нікого не було. Розповіла про записку, про зустріч з Валентиною Степанівною. Про те як спотикнулась на виході, і про пакет з пиріжками.
- Да, оце так да. Я багато чого очікувала, але такого, ні. Умерти й не встати, о це ти попала. Доречі, а що в тебе з ним завтра? - з цікавістю запитала Юля.
- Робота, - сказала я. - Доречі ти їдеш завтра до дому?
- Так, а ти?
- Ні, я не їду. - відповіла.
Остаток дня пройшов як зазвичай, і ввечері я лягала спати, з думками, про Макса. І те що в мене відбувається в житті.

Любі читачі, якщо вам подобається книга, залишайте зірочки та коментарі. Я дуже дякую всім, хто читає цю книгу. Люблю вас!❤️ Ваша Настя)




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше