Глава 9

“Інтелігентна людина іноді напивається для того, щоб провести час зі своєю дурістю.”, – 

Ернест Хемінгуей

Сьогоднішній день, був одним із звичайних днів людини. Я сходила на навчання, потім в компанію. Сьогодні в компанії ми працювали довго і тому Макс знову підвіз мене до гуртожитку. В день мені зателефонував Саша і сказав місце зустрічі і час. На годиннику 9 вечора, ми з Юлькою майже зібрані.
На мені плаття голубого кольору, рукави з чорної сітки, на ключицях теж полоска з чорної сітки. Я підкрасила вії і брови, розпустила і випрямила волосся. Виглядає доволі не погано.
Юля вдягнула, джинси і рубашку, хоч вона не в платті і майже не має макіяжу, та вона все одно гарніша за мене. Вона від природи така, красуня. Я теж хотіла б бути такою красивою, але кожному своє. Як кажуть: " На кожен товар, є свій покупець.", а мій просто дорогу шукає, заблукав десь.
- Ну що, ідемо? - запитую Юлю.
- Пішли. - Ми беремо ключі замикаємо кімнату і виходимо з гуртожитку.
По дорозі говорили про все, що можна. Насміялись як завжди на рік вперед, хоча в нас так кожен день проходить.
Ми майже прийшли, я бачу велику будівлю, доволі нова конструкція. Ми підходимо ближче і я бачу Сашу, він теж мене побачив.
- Привіт, ну от ми і зустрілись, я Саша,- говорить до Юлі,- а це мій друг Ігор. - показує на хлопця біля нього, - Ігор це Настя.- і показує на мене
- Дуже приємно, - кажу я, і повертаючись до Юлі, -а це Юля.
- Мені теж приємно, - говорить Юля.
Ми заходимо до клубу, нас пропускають без проблем, хоч нам і нема вісімнадцяти.
Клуб, в який ми заходимо просто величезний. Чотири яруси і велика кількість приватних залів і кімнат для компаній і пар, охочих усамітнитися. Ну і, звичайно ж просторий танцпол і відмінна музика. Все для веселощів.
- Давайте спочатку трохи посидимо в кімнаті відпочинку? Вип'ємо, познайомимося, - говорить Саша, і дивиться на мене, по-дружньому посміхаючись.
Отримавши згоду всіх, наша компанія направляється на другий поверх, де розташовуються vip - кімнати. Ідея познайомитися в менш шумному приміщенні здається мені просто відмінною , не доведеться рвати голосові зв'язки, щоб задати навіть найкоротше питання. Нові друзі опиняються цікавими хлопцями.
Вечір проходить весело, ми танцювали, говорили, хлопці смішили нас. Мені сподобалось, думаю, якщо буде можливість, то ще разом кудись сходимо. Але не будемо загадувати на перед.
- Ось випий це, - говорить Саша, і протягує мені стакан з голубою рідиною всередині, - тобі сподобається.
- Що це? - запитую, з недовірою, тому що він сам приніс цей стакан з бару, а не приніс офіціант, як це було до цього.
- Та нічого такого, легкий алкогольний напій. - Я беру стакан і пробую, дійсно смачно. - Ну що, як тобі?
- Дійсно смачно. - Я допиваю напій за 15 хвилин.
- Хто іде танцювати? - запитую я. Всі говорять, що втомились, тому лишаються тут. Просидівши, ще пів години не витримала. Ну гаразд, сама піду.
Я виходжу на танспол, і починаю танцювати. Швидко включаюсь в ритм, з цим в мене ніколи не було проблем. Мені стає, жарко і починає нудити, здається перебрала. Повертаюсь до кімнати, там нікого не має. Що робити? Беру сумочку і дістаю телефон. Набираю Юлю не бере. Спускаюсь в низ, можливо теж пішли танцювати?
Вже п'ятнадцять хвилин не можу нікого знайти. Потрібно просто повернутися в нашу кімнату і почекати там, це саме розумне рішення. Але зробивши пару кроків, забуваю вірний напрямок. Куди мені йти? Людей чомусь навколо стає в три рази більше! І здається все вони дивились на мене. Відчуваю тиск на все тіло, ніби простір стискається. Повіки важчають, і стає важко дихати. Таке відчуття, що я скоро відключуся. З великими труднощами пересуваю ноги в сторону світлого коридору, що веде до вбиралень. потрібно терміново привести себе до тями. Мій стан може бути викликано від алкоголю, але я не пила його вже понад годину. Що ж зі мною таке?
Я заходжу в туалет, встигаю замкнутись, і сповзаю по дверях. Чого ж так погано, я ж не так багато випила. В очах все розпливається, майже нічого не бачу. Ледь піднімаюсь і підходжу до умивальника, він бігає з сторони в сторону, хапаюсь за нього руками, все розпливається. Ледь повертаю кран, щоб включити холодну воду. І куди ділись всі мої сили.
Дихати стає важче, в мене ніби по чучуть відбирають повітря, потрібно заспокоїтись. Я підношу руки під потік води, і холодною водою мочу обличчя, пофіг на макіяж. Легше не стає, ні капельки. Тіло слабне, ноги підкошуються, ніби хочуть звалити мене на підлогу.
Утримуюсь на ногах, тримаючись за умивальник, і виключаю воду. Сил майже нема. І чим більше опираюсь, тим менше їх стає.
Осідаю на підлогу, опираючись об стіну. І питаюсь не закрити очі, не можна спати. Хто знає, що може статись.
Потрібно покликати на допомогу. Точно! Це відмінна ідея, але... Як це зробити? Встати я вже не можу, а свідомість спливає кудись далеко, забираючи мене з собою. Може просто залишитися тут і почекати поки стане краще? Якщо взагалі стане.
Телефон! У мене ж є телефон! Вчасно згадую про це. Здається, ще не зовсім всі мізки розгубила. Дістаю з сумочки мобільник і тупо пялюсь в екран.
Ледь знаходжу номер Юлі, і набираю. Ідуть гудки, вона не бере, вже хочу набрати Сашу, і згадую, що це він дав мені останній напій, напевно щось підсипав, чорти б його побрали.
Думай, Настя, думай, тим часом знову набираю Юлю, знову не бере. Чорт. Дивлюсь на екран і бачу номер боса.
Пальці самі набирають його номер, під протестуючі крики ще не зовсім заснув розуму. Не знаю, чи візьме Макс трубку, але він мій останній шанс.