Глава 8

“Біда не приходить одна, але й удача теж.”, – 

Ромен Роллан.

Настя

Прокинувшись зранку, було 7 годин. На вулиці вже світило сонце. Хоч зараз лютий, та погода, як завжди нас дивує. Ще тиждень назад скрізь лежав сніг, а зараз світить сонце, сухий асфальт, і пташечки співають. Дивлячись на таке, зразу хочеться літа. Часу, коли ти можеш прокидатись, коли завгодно, і робити що завгодно. Але зараз зима, і потрібно вчитись. Тому вставши з ліжка, я пішла до умивальників, робити ранкові процедури.
Зубну щітку ложу на умивальник, а полотенце вішаю на гачок над ним. Сама ж сідаю на підвіконня і відслоняю форточку. З вулиці повіяло ранковим холодним повітрям, по моєму тілу пробігли мурашки і я сильніше закуталась в халат. Доставши цигарку, закурюю і відчуваю як дим проходить через мої легені.
Повернувшись до кімнати, бачу як Юля робить бутерброди.
- Ууууу, мені теж зробила? - питаю я, хоча знаю що зробила, вона знає як я люблю поїсти.
- Зробила, ти чого без мене пішла зуби чистити? - запитує з укором.
- Так я ще не чистила, я курити ходила, тільки речі занесла. - відповідаю їй.
- А ну, ладно. Як там твій настрій, боїшся? Сьогодні перший день на роботі? - Вона бере полотенце і ми йдемо чистити зуби.
- Чесно кажучи, ні. Сама здивована. Думала з самого ранку на нервах ходити буду. А тут проснулась, розум кришталево чистий, я спокійна як удав, і ще й виспалась. - Ми починаємо водні процедури.
- Дуфаю все буфе дофре! - бубнить вона з повним ротом пасти. Ми почали сміятись. Ну що ж я теж на це надіюсь.
День пройшов добре. Повернулась до гуртожитку о 14:00 передягнулась і побігла на автобус. Добиралась не довго, пара зупинок і я вже стою перед офісом. Ну що ж з Богом!
- Доброго дня! - Вітаюсь з охоронцем. - Я до Максима Вікторовича.
- І вам доброго, проходьте звичайно, - посміхаються мені у відповідь.
Я підіймаюсь на 7 поверх. Декілька секунд затримуюсь перед дверима, і з впевненістю заходжу.
В кабінет, за столом сидить секретар. Вона вдягнена в діловий костюм, піджак, спідниця, біла блузка, і чорні туфлі. Волосся заколене з заду, у вигляді гульки. На обличчі мінімум макіяжу. Все по стандарту, якщо чесно то так завжди і уявляла собі секретаря.
- Доброго дня, Ірина Василівна. - посміхаюсь секретарці.
- Привіт, проходь, Максим Вікторович, тебе чекає. - ну що ж чекає так добре.
Прохожу до дверей, стукаю, чую дозвіл, і тільки після цього заходжу. Максим Вікторович сидить за столом і щось друкує на клавіатурі. Обличчя таке зосереджене, світло падає так, що добре видно красиву лінію скул, широкі плечі. Коли він друкує, м'язи на його руках напружуються, і я бачу вени. Він такий красивий, що на нього можна дивитися вічність. Боже про що я думаю, він мій начальник. Так Настя, заспокойся і уяви щось огидне, наприклад, безголового козла.
- Кудряшка, ти прийшла, привіт. Ну чого стоїш в дверях проходь. - Знову це дурне прізвисько. Да, швидко він мене охладив, навіть козла уявляти не прийшлось. Ні ну де, де він бачить кучері? Я випрямила волосся і майже завжди так ходжу. Як же хочеться сказати щось у відповідь. Але він начальник, тому я сама ввічливість і вихованість.
- Доброго дня, Максим Вікторович. - скриплю зубами, а це важче ніж здається.
Я підходжу до столу, дивлюсь в його очі, і попадаю в іншу реальність. Я бачу кришталево синє море. По воді легенько проходить вітерець, утворюючи не великі хвилі. Так спокійно і так добре, не хочу покидати це місце. І тут я чую якісь голоси, вони кличуть мене.
- Настя....Настя, - я поринаю в реальність швидко і неочікувано.
- А? Да? Що? - він дивиться на мене, дивним поглядом. Блін знову залипла, треба взяти на замітку, що не можна дивитись йому в очі.
- Я питаю, ти документи принесла? - да, не ввічливо вийшло. Зараз скаже ти вільна мені такі працівники не потрібні.
- А, так звичайно, тримайте. - я відкриваю рюкзак , дістаю і протягую документи. Він торкається моєї руки і я відчуваю ніби розряд током. Бистро забираю руку, папка падає на стіл (добре що не на підлогу). Ми дивимось один на одного. Через декілька секунд Макс отямився і взяв в руки папку, почав її передивлюватись.
- Ну що ж, з документами все добре, зараз прийду. - Він встає і виходить з кабінету і повертається через декілька хвилин.
- Тепер розкажу детальніше про твої обов'язки. Ти будеш допомагати мені, і виконувати тільки мої поручення. Також будеш ходити зі мною на зустрічі і їздити в відрядження. До речі в тебе є закордонний паспорт? - Я махаю головою що ні. - Треба буде зробити і чим швидше тим краще, і краще я сам цим займусь. Ну що ж в п'ятницю я підписав новий контракт, тому роботи багато. Твій кабінет, покаже тобі Ірина Василівна. Даю тобі 15 хвилин і чекаю тут. - Ого, в мене буде свій кабінет, такого я не очікувала.
Кабінет був трішки менший ніж в боса, але такий же світлий і з вікном на всю стіну. В углу стояв шкаф. Біля вікна стіл і стільчик, а під стінкою диванчик і столик. Все як в кабінеті Макса.
Я зняла пальто і повісила на вішак. Через 15 хвилин я стояла в кабінеті Макса і чекала поручень. Цілий вечір я працювала з ним в кабінеті. Він мені допомагав з деякими документами і порученнями, але в цілому думаю я впоралась.
- Все, на сьогодні вистачить, моя голова зараз зірветься, одягаємось і по домах. - Я дивлюсь на годинник - 19:30. Ого нормально так попрацювали. Я навіть не помітила як швидко час пройшов. Я зібрала документи і пішла до себе в кабінет, попрощавшись з Максом. Документи положила на стіл, оглянула приміщення, да про таке я могла тільки мріяти, надіюсь я тут затримаюсь на довго. Я вдягнула пальто, закрила кабінет, і вийшла з офісу. На стоянці стояла машина, та сама що збивала мене уже два рази, а біля неї бос.
- Сідай, я підвезу тебе - говорить, відкривши двері до пасажирського місця з переду. Блін, так і хочеться погодитись, але не можна він мій бос.
- Непотрібно, я сама доберусь, мені тут не далеко. - нагло брешу я, і хочу пройти повз нього. Та відчуваю як він притримує мене за лікоть і повертає до себе.
- Настя, я знаю що ти живеш в гуртожитку, і хоч я не давно в Рівному та знаю, що він не близько, тому сідай в машину, мені ще потрібно з тобою поговорити. - підводить до дверей. Ну ладно, тільки через те, що він хоче поговорити.
Я сідаю в машину, він закриває за мною двері, і сідає на сусіднє місце. Заводить машину і ми виїжджаємо.
- В якому гуртожитку ти живеш, - запитує не відвертаючи голову від дороги.
- В п'ятому, - відповідаю. - А про що ви хотіли поговорити. - він кривиться, як ніби я сказала щось не те.
- З першу давай домовимось, що без присутніх ти будеш говорити до мене на " ти", і просто Макс, гаразд?
- Гаразд, так про що ви, кхм... ти хотів поговорити? - мені ж все таки цікаво. Я тільки із-за цього сюди сіла. Хоча кому я брешу, але із-за цього теж.
- В цю суботу мені потрібно їхати в Київ, і потрібно щоб ти поїхала зі мною. - я здивовано на нього дивлюсь.
- А чому саме я? - боже що я мелю, я ж його помічник.
- Тому що ти мій помічник, - пояснює мені, як для малої дитини, - поїздка на два дні, ти зможеш поїхати? - запитує.
- А в мене є вибір? - Цікавлюсь.
Він зупиняється біля мого гуртожитку і дивиться мені прямо в очі.
- Ну взагалі, якщо тобі не виходить, то можеш не їхати, але буде набагато краще, якщо ти поїдеш.
Ну що ж я думаю поїду, в Києві я була тільки раз, проїздом, і то на залізничному вокзалі просиділа весь час. Так що думаю це буде цікаво.
- Гаразд, я поїду, від мене ще щось потрібно? - Хочу вже піти, і водночас хочу сидіти і отак дивитись на нього. Боже, про що я знову думаю.
- Ні, можеш іти, виїзд в п'ятницю, деталі розповім пізніше.
- До побачення - сказала я і вийшла з машини.
Повернувшись в гуртожиток, розповіла все Юлі.
Вона в шоці, сказала, що це круто, і що вона теж так хоче. Ну да, до п'ятниці ще треба постаратись щоб мене не вигнали.
Вже 10 година вечора. Я сиджу на ліжку і чую що мені прийшло повідомлення. Беру телефон, повідомлення від Саши, того хлопця з маршрутки.
Саша:"Привіт! Як там у тебе справи?"
Я:"Нормально. А у тебе?"
Саша:"Теж нормально. Не хочеш завтра погуляти?"
Я:"Ну не знаю. Можна було б. А куди підемо?"
Саша:"Як що хочеш, можемо піти у клуб)"
Я:"А можна взяти з собою подругу?"
Саша:"Ну тоді я візьму з собою друга."
Я:"Домовилися"
Ми ще поспілкувались, я дала свій номер, щоб він завтра до мене подзвонив. Розповіла Юлі про те, що ми завтра ідемо в клуб. Чесно кажучи я не дуже хотіла з ними іти, але в клубі я цього року ще не була, тому, чому б ні.
Знала б чим усе це обернеться, ніколи в житті не пішла б в цей чортовий клуб. Хоча, як кажу я, все що не робиться, все на краще.