Глава 7

"Будь вдячним за те, що в тебе є, і не шкодуй про те, чого в тебе немає."–

Народна мудрість

Настя

Я збираю речі в сумку, мама на кухні, щось готовить мені в гуртожиток. Знає, що ми ліниві і нічого не варимо, тому щоб не їли блюда швидкого приготування дає мені щось з собою.
Я беру папку з документами, перевіряю чи все на місті, ложу до них документ від батьків про дозвіл роботи і кладу все в рюкзак. Перевіряю чи положила ключі від кімнати та перепусту. Ніби все на місті. Навушники є, водичка є, гаманець лежить, ну це готово.
- Настя, тримай лотки і замотай їх в харчову плівку. - говорить мама, ставлячи на стіл два лотки з їжею.
Дивлюсь на маму, і розумію як я її люблю. Як би не вона, боюсь поїхала б до Рівного без довідки. Тато в мене строгий і як тільки почув про те, що я хочу влаштуватись на роботу, зразу поставив своє категорично ні, в принципі як завжди.
- Яка робота Анастасія, а вчитися ти коли будеш, по ночах, а спати коли, я сказав ні і все тема закрита, і мені все одно, що робота за спеціальністю в ІТ-компанії. Спочатку вивчись, а тоді на роботу влаштовуйся і щоб більш про це не говорила.
Якщо чесно, не розумію чому тато проти, робота в такій компанії не аби який опит, це по-перше. По-друге, це робота за спеціальністю, про що я навіть не мріяла на даний момент. По-третє, зарплата більше ніж я очікувала.
Не знаю, про що мама там з ним говорила, але сьогодні зранку вона принесла цей документ, підписаний від тата. Сказати, що я була шокована, не сказати нічого.
І тому з самого ранку я ходжу щаслива, як котеня. До автобуса лишилося пів години, пора виїжджати. Тато бере мої сумки і виходить з квартири. Я одягаюсь, обіймаю маму і теж виходжу.
На зупинці попрощалася з татом і сіла на своє місце. На телефон приходить СМС від Юлі.
" Я вже в гуртожитку, ти в скільки приїдеш?"
Я швидко набираю відповідь і відправляю їй.
"Я щойно сіла, через 2 години буду на місці."
"Настя є?
Кімната прибрана?
Чи як обично?"
Як що чесно, я надіюсь що нема. І надіюсь, що в кімнаті прибрано. Я поки що терплю, але моє терпіння не безмежне.
"Є. Настя я в шоке! В кімнаті прибрано, оказується Настя знає що таке віник і тряпка."
І сміючися смайлик в кінці.
Ого, десь відчуває що я їду.

"Що таке віник і тряпка думаю знають всі. А Настя оказується навіть знає, що з нею робити!)"
Я вставляю навушники в телефон і включаю музику.
"Ахахахахх. Ладно, я їду в Екватор, тобі щось купити?"
Я думаю над тим чи мені щось потрібно.
"Ні, не треба. Але щоб коли я приїду, ти була в гуртожитку. Ато засяду в КС і не вийду."
Да. Да. Да. Я та дівчина яка грає в Counter-Strike. Заліпаю я в неї майже кожен день. І якщо сідаю то не помічаю як проходить година, чи навіть більше. Мені подобається ця гра тим що там можна випустити пар. Вона мене ніби заспокоює.
"Ніякої конри. Я буду в гуртожитку!"
Я посміхаюсь і надсилаю їй сердечко, і повертаюся до вікна. Просинаюсь від того що, відчуваю на собі чийсь погляд.
Біля мене сидить якийсь хлопець, доволі привабливий я вам скажу. Красиво укладене каштанове волосся, карі очі, і красива посмішка. Дивиться на мене посміхається, я посміхнулась у відповідь і знову відвернулась до вікна.
- Привіт, - чую доволі приємний голос.
- Привіт, - кажу знову повертаючись до нього. Помічаю не дешевий годинник на руці і дорогий телефон в руках.
- Мене звати Саша, а тебе?- запитує.
- Настя - цікаво, цікаво, і що пану Олександру потрібно від простих смертних.
- В Рівне їдеш, на навчання? - говорить це як факт. Але чекає моєї відповіді.
- Так в Рівне, - кажу, подумавши доповнюю, - а що, не можна?
- Та ні, можна звичайно, - говорить він з сміхом, - просто я теж в Рівне, могли б, якось зустрітись, познайомитись ближче.
Даже так, цікаво чим я його так зацікавила. Щось не дуже він мені подобається, дуже смазливе обличчя, дівчата на таких зразу ведуться. Але хто знає, можливо нормальний.
- Ну.....можна було б. - Він включає телефон і відкриває пошук в Instagram.
- На скільки я зрозумів номер телефону не даси, - ха, правильно зрозумів, таке кому попало не даю, - тому попрошу Instagram.
Я беру телефон бистро находжу свою сторінку, і не підписуючись даю йому.
Маршрутка якраз приїхала, тому ми всі починаємо збиратись.
Я виходжу з маршрутки беру сумку і іду.
- Пака, - чую його голос, - надіюсь ще зустрінемось!
Покакаєш дома, подумала я, і сказавши "Пака" пішла на зупинку, щоб доїхати до гуртожитку.
Я підходжу до кімнати ну нарешті, я вже так втомилась, що хочу просто лягти на ліжко і нічого не робити.
-Привіт- кричить Юля. Я кидаю сумкі на підлогу і біжу з нею обійматись.
Насті в кімнаті нема, Юля сказала що вони з Машою десь пішли гуляти.
Я розказала їй про те як просила щоб тато підписав документ, і про хлопця з маршрутки.
- Да, твоя мама канєшно агонь. - сміється Юлька.
- І не кажи, я сама не очікувала. В мене за цей тиждень стільки всього сталось, що за місяць стільки не було. - сміюсь я, - і знаєш, що згадала поки їхала.
- Що?
- Пам'ятаєш на початку місяця читали гороскоп, що лютий буде повний пригод і емоцій. Вже кінець місяця майже, але все ж, хотіла пригод, на тобі пригоди. - Юлька задумалась, посміхнулась своїм думкам і ми пішли пити чай.
В вечері зайшла в Інстаграм передивилась профіль Саши, підписалась, поставила телефон на зарядку і лягла спати, сьогодні я вимоталась, як завжди після двох годинної дороги. Не знаю чому дорога мене так вимотує, але я рада, що це скінчилось. Завтра важливий день, мій перший день на роботі. Надіюсь, що все пройде добре, і мене не виженуть в перший день.