Реєстрація

Ми сяємо яскравіше ніж зорі

Глава 5

“Невдача – це просто можливість почати знову, але вже більш мудро.”, – 

Генрі Форд.

Настя

Господи, і що мені робити, я хотіла підійти до нього і запитати про роботу. Але коли побачила хто там, то злякалася. Як я зможу в нього працювати, та він мене і не взяв би думаю. Він напевно думає що я не уважна і не уклюжа, тому, що вже два рази мене майже збив автомобіль. Але ж поки не попробуєш, не дізнаєшся.
Гаразд, я почекаю доки він буде іти до машини і підійду до нього. Я стою на вулиці, а тут холодно, дуже холодно. Блін якщо він не вийде через 5 хвилин, то я піду з відси. І як ніби почувши мої слова він вийшов з універу. Ну що ж будь сильна Настя щоб, тобі не сказали.

- Доброго дня, ще раз. Я хотіла в вас дещо запитати.- Починаю говорити я зі сталевим голосом. На моєму обличчі жодної емоції, якщо не буде слухати, його проблеми.

- Доброго! Ти вже зі мною на ви, а куди подівся задор, де ці твої коготки, Кучеряшка!- зі сміхом говорить він. І як він зрозумів що я кучерява. Я ж в шапці постійно ходжу. А мені не до сміху. Мені треба роботу шукати, щоб батьки до дому не забрали. Практика скоро кінчиться і прийдеться їхати.

- Я хотіла запитати, чи....

- Вибач, але я запізнююсь мені потрібно їхати.- перебиває він мене,- ось тримай,-простягає мені візитку.

Я хочу взяти її і наші руки торкаються один одного. По всьому тілі ніби блискавкою шибануло. Я дивлюсь на нього, він дивиться на мене, і я просто тону в його очах. Ця слабкість коли-небудь вилізе мені боком. Він бачить що я нічого не роблю, тому взяв мою рук вложив візитку і пішов до машини.
Я почула лише фразу: "До зустрічі, Кудряшка."
Машина вже від'їхала, а я досі стою з візиткою в руках. Та що зі мною таке, як я можу просто стояти і нічого не робити так все треба іти звідси.

Прийшовши до гуртожитку, я розказала все Юлі. Настя ще не прийшла тому, можна було поговорити нормально, а не переписуватись в телефоні. Ми сиділи на моєму ліжку і пили чай.

- Подзвони, і запитай в нього чи не потрібен їм працівник.- каже Юля подаючи мені телефон.- Дзвони прямо зараз!

- Я не думаю, що він мене візьме на роботу - заперечую і відкидаюсь на подушку.-Я ж тільки першокурсниця і мені тільки 17 років. Я не думаю що він може мене взяти на таку роботу. Тільки прибиральницею, щоб йому кабінет прибирала.

- Настя, не попробуєш, не взнаєш. Ти ж сама завжди так кажеш. Так що на!- І знову протягує мені телефон.

- Давай на перекур, а потім подзвонимо, - стараюсь дивитись на неї очима кота зі Шрека. Вона сміється і погоджується.

Максим

Я сиджу в офісі і розумію, що щось не так, мій помічник став дуже підозрілим. Не дивиться мені в очі коли говоримо, старається зі мною не перетинатися. Він що думає що я не помічаю. Сьогодні повинен прийти Ігор і розказати що він на нього накопав. Ігор це мій найкращий друг, він працює в поліції. Я звичайно стараюсь довіряти людям, але як кажуть довіряй та перевіряй. Чую стук в двері, кажу щоб заходили та іду по пляшку з віскі.

- Привіт, друже! Ну як ти?- говорить Ігор сідаючи на диван.

- Я добре! Ну розказуй що ти на нього знайшов?- Підганяю я друга, тому що ще багато роботи.

- Новини погані! - Я напрягаюсь. - Твій помічник дуже часто зустрічається з ним!

На стіл падають фото де мій помічник сидить в кафе з моїм суперником. Да такого не очікував, потрібно взнати, що він встиг йому розповісти.

- Я зрозумів!- Мій голос стає сталевим. Лице стає суровим.

- Ірина Василівна, скажіть Владу, що я викликаю його до себе. І принесіть мені звіт про нову гру.

- Так Максим Вікторович.

Ірина Васильвна — це моя секретарка, коли я прийшов на цей пост то вона була тут, і я вирішив її не міняти. І помічника вирішив не міняти, але зря. Потрібно і секретарку буде перевірити.

- Дякую Ігор, ти мене дуже виручив! Але в мене буде до тебе ще одне прохання.- я дивлюсь на нього, і радію що в мене є такі друзі.- Потрібно перевірити мою секретарку.

- Я вже її перевірити, ні з чим таким вона не зв'язана.- боже я його обожнюю.

Гаразд тоді думаю мені потрібен новий помічник, і я вже знаю хто їм буде.

Настя

Ну що ж думаю пора дзвонити. Цікаво якою буде його реакція. Я вже беру в руки телефон і набираю номер, як раптом до мене хтось дзвонить. Я не знаю цей номер, але все одно беру трубку.
- Доброго дня, це Анастасія? - запитують з того кінця.

- Так, а це хто?

- Це Ірина Василівна, секретар Максима Вікторовича.- Максима Вікторовича? Це хто такий, я дивлюсь на Юлю в пошуку допомоги. Вона протягує мені візитку і показує на ім'я. Там написано Максим Вікторович. Я здивована, що йому від мене потрібно. Не діждавшись від мене відповіді секретарка продовжила:

-Максим Вікторович хоче зустрітись з вами, в нього є для вас ділова пропозиція. Він назначив зустріч завтра на 16:00 . Вам буде зручно?- продовжує секретарка.

- Так, я прийду! - Ірина Василівна попрощалась і відключилась.

Я була така задивована, що навіть не запитала, що за пропозиція. Ну що ж завтра дізнаюсь, дивлюсь на Юлю. Вона ледь стримується що б не засміятись.

- Ну от бачиш, а ти боялась. - і ще більше починає сміятись. Та мені і самій вже смішно стає .

-Як думаєш що він хоче запропонувати?- Запитую я Юлю.

- Думаю він зробить тобі пропозицію руки і серці. Ти покорила його коли під машину до нього кидалась. Він тепер на віки твій.- І стоїть угарає.

-Ну ти і дура, я серйозно,- Я беру подушку і кидаю її в Юлю. Вона відвертається від неї, і подушка летить прямо в Настью, яка якраз заходить в кімнату. Ми з Юльою просто випали, її вираз обличчя просто треба було бачити. Стоїть шокована, очі зараз на лоб вилізуть, а стоїчка така, як ніби буде зараз фокуси з карате показувати.

-Боже, що тут робиться?- запитує Настя і достає пачку цигарок. - Ідеш? - ні, ну а що мені робити, покурити треба, я ще досі не відійшла після дзвінка.- розказуйте чого подушками кидаєтесь?

Я дивлюсь на Юлю, в її очах німе питання. " Ти серйозно? Ти ж тільки що ходила. Коли ти вже кинеш? ". Я пожимаю плечами і дістаю свою пачку, вдягаю халат і підходжу до дверей.

- Ходи з нами, - Дивлюсь на Юлю і наблюдаю за тим як вона вдягає халат і іде за мною.

Я знаю що вона мене не кине, все-таки за ці пів року не тільки вона стала для мене рідною людиною, а і я для неї. І я знаю як вона деколи переживає за мене.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше