Глава 2

“Є тільки один спосіб уникнути критики: нічого не робіть, нічого не говоріть і будьте ніким. “, –

 Аристотель.

Сьогодні останні вихідні в моєму селі. В середу я їду в Рівне на навчання. До речі я поступила в НУВГП, буду жити в гуртожитку. Коли ми з мамою їздили робити ремонт в моїй кімнаті познайомилася з моїми новими надіюсь подругами.
Одну дівчину звати Настя, так як і мене, а другу Юля. Мені більше сподобалась Настя, думаю ми з нею потоваришуємо, хоча хто його знає куди заверне нас доля.
Але зараз не про це.
Сьогодні мої найкращі подруги, Софія і Аліна, вирішили зробити прощальну вечірку. Ну як вечірку сходимо на наше озеро, посидимо там.
Софія це подруга з якою ми дружимо з дитинства, а ще вона моя сестра. З нею в мене дуже багато хороших та не дуже спогадів. Вона шатенка невисокого росту. В неї зелені очі, і вона займається волейболом, як і я доки ходила до школи.
Аліна це моя однокласниця з якою ми сильно здружились після випускного. Вона дуже низенька, особливо для мене. З моїм то ростом 176 см.
Вже вечір я зібралася і чекаю дівчат. Де вони так довго вже 9 вечора. Потрібно подзвонити до Софи, я завжди її так називаю.
- Ало, Привіт. Ви де? - Вже починаю злитись я.
- Ми вже підходимо, виходь. - Спокійно говорить Софа.
- Окей, вже біжу.
Я вибігаю на вулицю і нікого не бачу. Та де вони ходять, скільки можна їх чекати. В мене таке відчуття що ми сьогодні і випити нічого не зможемо. Зараз закриють магазин і ми лишимось в прольоті.
- Ей, ну що ти так насупилась, зате ми вже все купили! - весело говорить Софа підбігаючи ззаду до мене і протягуючи до мене рюкзак.
Завжди дивувалась на скільки вона життєрадісна. Хоча інколи дуже мене бісить.
- Ви про мене забули! Настюш привіт! - Обіймає мене Алінка.
- Ну що, ходіть уже студентки! І що я буду тут без вас робити.- Зі смутком в очах говорить Софа.
Так звичайно шкода що ми розстаємось, але ж це не назавжди.
До речі Алінка поступила в академію не далеко від мене. Так що думаю будемо бачитись частіше.
- Вчитись Софа, ти будеш вчитись, а не гуляти кожен день. - вирішила розрядити обстановку, а то дівчата вже не в ту сторону клонять.- І взагалі що за кислі обличчя, ми ідемо розважатись, а не на поминки.
Сидимо ми уже 2 годину. В нас кінчилась випивка і нам стає скучно. На вулиці вже темно і ми вирішили розпалити багаття. Не те щоб на вулиці холодно. Просто ми дуже любимо цю атмосферу (вогнище, музика, ніч, танці).
- А ходім купатися!- Вже говорить п'яна Аліна.
Оце так заявочка, від кого, від кого, а від неї такої пропозиції не чекала.
Хоча я не проти окунутись в воду. Можливо протрезвію, бо до дому скоро. Але в нас нема купальників, хоча нас це ніколи не зупиняло.
- В нас нема купальників, Аліна не мели дурного. Яке купатись ніч на дворі. Мені скоро до дому, якщо мама взнає мені кранти.
- Так вона не взнає. Ми ниряти не будемо просто пропливемось, і купальники нам не треба. Тут нікого нема, так що можемо просто в нижній білизні. А потім висохнемо біля багаття.- умовляю її я.
Ну дуже мені сподобалась ідея скупатись.
-Софа, ну давай,- іде в наступ Аліна,- ну коли ми ще так зберемось, зараз ми поїдемо і довго не будемо бачитись.
Софію ми вговорили і все-таки пішли купатись.
Звичайно Аліна говорила в шутку на рахунок того що довго не будемо бачитись. Ми будемо приїжджати майже кожного тижня.
Але ніхто тоді не догадувався на скільки правдивими стануть її слова. На скільки ми віддалимось один від одного. Точніше кажучи на скільки я віддалюсь від дівчат.
І на скільки круто поверне доля моє життя.