Глава 1

“Ви ніколи не перетнете океан, якщо не наберетеся мужності втратити берег з виду.”, –

 Христофор Колумб.

Я іду босими ногами по берегу моря. Мої пальчики зариваються в пісок і я відчуваю порив прохолодного вітру. По моєму тілу проходять мурашки, моє легеньке ніжно голубе плаття розвивається, а кучеряве волосся падає мені на обличчя і я лягаю на гарячий, нагрітий від сонця пісок.
Я чую як співають птахи і шумить море. Воно дає моїй душі спокій і змушує забути про все на світі. Я не можу згадати ні своїх проблем, ні де я, ні того як я сюди потрапила. Не встигла я над цим подумати, як мою увагу привернула людина. Вона сиділа на камені, спиною до мене. По її сивому волоссі можна було зрозуміти що жінка літнього віку. Одягнена в білу сорочку, наче ангел. Вона щось чекала. Я упевнено пішла до неї, щоб запитати що це за місце. Чим ближче я підходжу, тим більш знайомою мені здається ця жінка. З кожним новим кроком відчуваю, що серце починає битись як божевільне. Воно ніби відчуває щось, але що? Я підійшла до жінки і привіталась, але мене проігнорували. І я положила руку їй на плече, можливо вона мене не чує. А що люди в похилому віці дуже часто глухими стають. І тут вона різко повертається до мене обличчям, і я бачу ці до болю знайомі очі. Такі ж як у мене сіро-голубі, очі в які дивишся і ніби вибуваєш з реальності на кілька хвилин. Це бабуся. Це моя рідна бабуся, яку я дуже любила. Я сіла біля неї та схилила голову, з очей потекли сльози. Вона гладила мене по волоссі й говорила:
- Не плач. Скоро все зміниться. Лишилось ще трішки.

Я проснулася в холодному поту, з очей стікали капельки сліз. Мені знову приснилася бабуся. Як я скучила за нею, пройшло майже 5 років як її не стало. Кожен раз як вона мені снилась я просиналась в сльозах, і цілий день ходила без настрою, хоч це бувало рідко.
Та сьогоднішній сон був особливий, вона заговорила зі мною, вдруге. І що означали її слова, що скоро все зміниться? В яку сторону в кращу чи в гіршу? В тому що її слова це правда я не сумніваюсь. Вперше як вона зі мною заговорила, сказала щоб я не їхала на змагання. Мені це здалося дивним і я скинула все на хвилювання. Але в той день я вивихнула руку. А що цього разу? З цими думками я пішла умиватися, не думаю що знову зможу заснути.
Як тільки прохолодна вода торкнулась мого обличчя, я згадала що сьогодні найважливіший день в моєму житті. Боже як я могла забути, це все стрес, і сон. Сьогодні мають прийти результати про зачислення в університет. Я подавала в три: Київську та Львівську політехніку і в НУВГП. Я довго не могла визначитись з професією, з цим мені допоміг мій брат. Він порадив мені іти на IT (інформаційні технології), я пошукала в інтернеті і мені це сподобалось. Тепер залишилось ждати результати.
Як тільки вийшла з ванни, зразу побігла до ноутбука. Потрібно включити його щоб бачити коли прийдуть результати.
На годиннику 6 ранку, я вже звикла прокидатись в такий час. Незалежно від того будні це дні чи вихідні. Через те, що зараз середина літа то ранки доволі теплі. Я надягнула шорти і футболку, взула кросівки, заплела високий хвіст і йду на пробіжку. Взявши навушники включаю свою улюблену пісню і біжу дорогою до нашого озера.
До мене приєднується мій друг Барсік, це бездомний песик якого прикормлюю я і всі діти з мого села. Він з'явився тут коли мені було 11 років. Тоді він був цуценятком, якого нам підкинули. А зараз це великий гарний пес. Чесно кажучи я думаю що він на половину вівчарка. Ну дуже схожий на них, навіть не знаю як люди могли його викинути.
Біля нашого озера є невеличка футбольна площадка і турніки. Пробігши ще два круги навколо озера я пішла до турніків. Я завжди любила спорт. Оскільки я живу в селі великого вибору чим займатись не було. З першого по четвертий клас я займалась танцями, з шостого по сьогоднішній день займаюсь волейболом. Хоч ми й з села, але наша команда дуже сильна. Ми завжди займаємо перше місце в області та друге в районі. Коли я ще ходила в клас другий чи третій наша школа зайняла перше місце по району.
Закінчивши з турніками я іду до дому.
Сонце вже яскраво світить і починає припікати. Відчуваю сьогодні буде жаркий день. Заходжу в будинок і чую позаду нявкання. Повертаюсь і бачу свого кота повністю вимазаного в грязюці. Божечку, якщо впущу мама буде кричати, що ж робити?
- Так, чекай тут! - сказала коту і кинулась в будинок. Якомога тихіше зняла кросівки і пішла в ванну. Постеливши там рушник, почала набирати воду і пішла по котика. Хоча зараз він більш нагадує порося. Взявши його в руки несу до ванни.
-Мяуууу!- і дивиться на мене такими очима як кіт зі Шрека.
А що я зроблю не треба лізти куди не просять. Так би ходив чистенький, а головне сухенький. Коли я його мила думала що всі попросинаються. Тьома (так звати кота) нявкав на всю хату, та ще й з такою силою, що колонки брата позаздрять.
Помивши кота я пішла до ноутбука. Відкриваю сайт з результатами чекаю що підсуне мені доля. Руки спітніли, серце майже виплигує з грудей. Я дуже хочу поступити до Львова, до свого брата. Це було б чудово, але що буде те буде. Я завжди живу за принципом "Все що не робиться, на краще!"
На екрані висвітились результати, я поступила, але не туди куди хотіла. Ну що ж все що не робиться, все на краще. Надіюсь у мене все буде добре.