Мене звати Юлія Молодик. Я народилась і живу в Україні, у місті Золотоноша, яке так само втомлене і незламне, як і всі ми. Я не шукаю гучних титулів і не називаю себе письменницею — я просто людина, яка довго носила в собі слова, а потім наважилась їх відпустити.
Ця книга народилася з тиші вечорів, коли темрява ставала важчою за повітря,
і з ранків, у яких я знову вчилась вірити.
Я писала її не для себе — для кожного, хто хоч раз відчував,
що світло всередині ще є, але сили засвітити лампу вже бракує.
Я не маю відповідей на всі питання війни. Але я маю голос, яким можу сказати:
ми не одні. Ми тримаємось разом. Ми — світло, яке не згасне.
Це моя маленька спроба зібрати біль, надію й пам’ять у щось ціле.
І якщо хоча б одна сторінка торкнеться твого серця — значить, я написала її недарма.