Ця книга народилася не з натхнення, а з болю.
З ночей без світла, з повідомлень “ти живий?”,
з дитячих малюнків, які стали оберегами,
і з мільйонів сердець, що билися в унісон.
Я не вигадувала ці історії — я просто слухала.
Тих, хто на фронті.
Тих, хто в тилу.
Тих, хто втрачав і знаходив знову.
Кожне слово — це чиясь пам’ять, чиясь молитва, чийсь шепіт у темряві.
Ми всі стали іншими.
Ми навчилися мовчати, коли болить,
і говорити, коли треба підтримати.
Ми зрозуміли, що сила не в крику — а в тихому “я поруч”.
Я не знаю, коли закінчиться ця війна.
Але я знаю, що ми вже перемогли —
у тому, як тримаємось, як дякуємо, як любимо.
У тому, що навіть у темряві ми не втратили людяність.
Ця книга — не про війну.
Вона про життя, яке триває всупереч.
Про світло, яке не згасло.
Про нас.
І якщо після прочитання ти відчуєш хоча б одну іскру тепла —
значить, ця темрява не була даремною...