"Ми світло"

ДУМКИ

....

Іноді здається, що вся Україна живе з відкритою раною.

Вона не кровоточить — вона кричить.

Тихо, глухо, всередині кожного з нас.

Ми живемо поруч із порожніми стільцями.

Поруч із ліжками, які давно охололи.

Поруч із телефонами, які більше ніколи не задзвонять.

Ми думаємо про тих, хто ліг на щит — і цей біль не має дна.

Ми згадуємо тих, хто зник безвісти — ні живі, ні мертві, завислі між світами.

Ми щодня тримаємо в серці тих, хто у полоні — і соромимося дихати вільно, поки вони задихаються там.

У нас усіх одна спільна вина:

ми живемо,

поки вони — ні,

поки вони — не знаємо де,

поки вони — не вдома.

Ми їмо, коли хтось там голодує.

Ми спимо, коли хтось там проклинає ніч.

Ми обіймаємо своїх, коли хтось там тримає себе, щоб не зламатися.

І цей біль уже не просто біль —

це лють, що не має виходу.

Це молитва, яка зрізає горло.

Це крик, який ми вчимося ховати під шкірою.

Поки не повернеться кожен.

Поки не знайдеться кожен.

Поки не звільнять кожного.

Ми — теж поламані.

Ми — теж наполовину живі.

Бо частини нас досі там.

Подобається

#1176 в Сучасна проза
#917 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025