"Ми світло"
СВІТЛО ВСЕРЕДИНІ НАС
РОЗДІЛ 6.
Коли вибухи стихли, ми вперше почули тишу — не мертву, а живу.
Ту, в якій звучали серця людей, що навчилися чути одне одного.
Ми стали ближчими.
Бо зрозуміли, що справжня відстань — не в кілометрах, а в байдужості.
І коли вона зникла, Україна стала однією великою родиною.
Хтось плете браслети для фронту.
Хтось пече хліб у темряві.
Хтось читає дітям казки в укритті,
і кожне слово — як маленьке світло, що гріє більше, ніж будь-який генератор.
Ми почали говорити інакше:
частіше — “тримайся”,
рідше — “мені байдуже”.
Ми навчилися обіймати словами, підтримувати голосом, молитися навіть у черзі за хлібом.
Наші пісні стали молитвами.
Наші молитви — зброєю.
А мова — щитом, яким ми боронимо душу нації.
І коли народжуються діти війни,
вони вже знають:
гідність — це не слово,
це те, що живе в кожному, хто в темряві не здався.
Ми — нація, що навчилася світитися зсередини.
Не тому, що стало легше.
А тому, що зрозуміли: світло — це ми самі.
#1146 в Сучасна проза
#892 в Різне
Відредаговано: 27.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
