"Ми світло"

СВІТЛО ДИТИНСТВА ПІД БЛЕКАУТОМ

“Темрява не страшна, коли поруч — теплі руки.”

Діти в українських школах вчаться писати при ліхтарику.

У садочках виховательки читають казки під ковдрами,

а світло від генератора миготить на стінах, як зорі.

Вони малюють сонце — не тому, що його бачать,

а щоб воно не забуло, куди завтра сходити.

У темних класах чути сміх —

такий щирий, що навіть старі батареї здаються теплішими.

Учителька каже: “Сьогодні математика при свічці,”

і це звучить як гра, хоча за вікном знову сирена.

Діти діляться цукерками, обіймають одне одного,

співають пісні, що глушать страх.

Іноді питають:

“А чому у нас так довго темно?”

І дорослі не відповідають — лише гладять по голові.

Бо ці діти вже знають більше, ніж ми хотіли б.

Вони виросли у світі, де сила — це не м’язи,

а здатність усміхатися в мороці.

І, можливо, саме вони навчать нас, дорослих,

що світло — не там, де лампи.

Світло — там, де любов.

Подобається

#1147 в Сучасна проза
#879 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025