"Ми світло"

ГОЛОС ЖІНКИ ,ЩО НАВЧИЛАСЬ ЖИТИ З БОЛЕМ

“Біль не зникає. Він просто навчається ходити поруч.”

Колись я боялася темряви — тепер вона стала частиною мене.

Я прокидаюся о п’ятій, щоб встигнути приготувати їжу, поки є світло.

Я ношу в сумці зарядну батарею, пляшку води й хустинку — бо ніколи не знаю, коли доведеться бігти.

Я вчуся усміхатись, коли хочеться кричати.

Я кажу дитині: “Все добре,” навіть коли в новинах — чергові втрати.

Я перестала фарбувати губи червоною помадою,

але навчуся це робити знову, коли він повернеться.

Я не свята. Я жінка, що тримає життя двома руками.

Моя сила — не у відсутності страху,

а в тому, що я встаю, навіть коли не можу.

Коли тремтить земля, я обіймаю доньку і шепочу:

“Боже, тільки не сьогодні.”

А потім варю суп, наче нічого не сталося.

Я не шукаю жалю.

Я просто хочу, щоб усі знали — ми вистояли не тому, що не боліло,

а тому, що боліло щодня, але ми не зламались.

Ми — ті, хто навчився жити з болем і нести світло крізь нього.

Подобається

#1165 в Сучасна проза
#900 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025