"Ми світло"

ГОЛОС МІСТА , ЯКЕ ТРИМАЄТЬСЯ

“Я — місто без світла, але з мільйонами сердець.

Мене били ракетами, різали вибухами, але я все ще стою.”

Я — Харків, що навчився засинати під гуркіт "градів".

Я — Київ, який не спить, бо тримає пам'ять і напрямок до світанку.

Я — Дніпро, який зустрічає поранених і каже їм: “Ти вдома.”

Я — Львів, що ховає сльози у каві й молитвах.

Я — Миколаїв, який п’є солону воду, але не здає своєї землі.

Я — кожне місто, що втратило вікна, але не втратило гідність.

У моїх вулицях — сліди від бомб і дитячі малюнки на стінах.

У моїх дворах — свічки, замість ліхтарів, і сміх, замість відчаю.

Мої люди стали світлом, що не вимикається.

Коли вибухи розривають небо, я стискаю серце й шепочу:

“Тримайся, країно. Я ще дихаю.”

І поки на сході гримить, а на заході хтось молиться,

я розправляю плечі з бетону, заліза і любові.

Бо я — не просто будинки.

Я — ті, хто повертаються після обстрілів і підмітають вулиці.

Я — ті, хто носять теплий хліб по підвалах.

Я — ті, хто сміються попри все.

І коли прийде день, я знову засвічу вогні.

Але не тому, що стало світло.

А тому, що ми — вистояли.

Подобається

#1156 в Сучасна проза
#885 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025