"Ми світло"
ДИТЯЧИЙ СОН ПІД СИРЕНУ
“Мамо, а чому місяць не боїться вибухів?”
— питає маленький голос, коли надворі завиває сирена.
“Бо він далеко, сину.”
“А ми далеко від війни?”
— мовчання. Тільки тихий подих у темряві.
Дитина засинає, притиснувшись до мами.
На вікнах — ковдра замість штор, на підлозі — старий килим замість ліжка.
Замість колискової — гул генератора, замість казки — новини.
Але мама все одно шепоче:
“Ти спи. Сон — це теж фронт. Якщо ти спиш, значить ми ще живі.”
І поки вона гладить маленьку руку, десь далеко, за сотні кілометрів,
чужий тато тримає автомат і думає про це саме обличчя у темряві.
Війна вчить дітей рахувати не дні, а вибухи.
Вчить мам бути сильними, навіть коли світ розсипається на уламки.
Вчить усіх нас любити — без обіцянок, без завтра, просто зараз.
І коли на світанку сирена стихає,
дитина знову питає крізь сон:
“Мамо, сьогодні буде тиша?”
А мама відповідає не словами — поцілунком.
Бо навіть у цій війні вона мусить лишитися світлом.
#1389 в Сучасна проза
#1193 в Різне
Відредаговано: 27.12.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
