"Ми світло"

ДУМКИ ВІЙСЬКОВОГО

"Темно. Лише місяць і кілька зірок — такі ж самотні, як ми.

У бліндажі пахне землею, димом і страхом, але найбільше — вірою.”

Ми звикли до холоду. До тиші між обстрілами.

До коротких снів на вологій землі, до смс від жінок, які пахнуть кавою і домом.

Ми не герої — ми просто хлопці, які не могли не прийти.

Бо якщо не ми, то хто?

І коли хтось там у тилу готує вареники для нас — ми це відчуваємо.

Коли хтось шле теплі шкарпетки — ми вдягаємо їх і ніби чуємо, як б’ється чуже серце поруч.

Ми віримо не в залізо —а у людей.

У тих, хто вдома, у темряві, не здається.

Іноді ми сміємося, бо це єдине, що ще не відібрала війна.

Іноді мовчимо, бо слів не вистачає.

А коли небо гуде, ми просто шепочемо:

“Тільки б усі повернулися.”

Бо у кожного з нас — мама, дружина, дитина, сестра.

І всі вони там, у світлі, яке ми тут тримаємо у долонях...

Подобається

#1138 в Сучасна проза
#872 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025