"Ми світло"

ДУМКИ У ТЕМРЯВІ

“Світло вимкнули. Донька питає, коли знову засвітить лампа. Я кажу — скоро. Але сама не знаю, чи про лампу, чи про країну…”

У темряві діти питають не про війну — вони питають, чому холодно, чому тато не дзвонить, чому мама знову плаче, коли читає новини.

У темряві мами готують макарони на газовій плитці, зберігають хліб, наче золото, і посміхаються, щоб не лякати малечу.

У темряві бабусі шепочуть молитви — старі, ще довоєнні, з пожовклих книжок.

І їхні руки не тремтять — бо вже бачили гірше.

У темряві військові жінки отримують коротке “живий” і тримають телефон, як реліквію.

У темряві кожна українка — тил, фронт і світло одночасно.

Вона тримає дітей, тримає дім, тримає віру.

І коли надворі знову лунає вибух, вона тихо каже:

“Господи, бережи його… і дай мені сили не впасти.”

Бо поки стоїть жінка — стоїть Україна.

Ми — ті, що варять борщ під сирену.

Ті, що обіймають, коли серце рветься.

Ті, що не зламалися, навіть коли все зникло.

Наші діти малюють сонце у темряві.

І, може, саме тому ми досі живі.

Подобається

#1156 в Сучасна проза
#890 в Різне

Відредаговано: 27.12.2025