Заключна частина

Нудьгуючи я спробувала понатискати кілька клавіш на його інструменті. Саме тут мене і знайшов Стефан, коли закінчив з душем.

- Не можу обрати, яку сорочку одягати – синю чи блакитну, допоможеш? – я повернулася на звук і отетеріла. Переді мною стояв чоловік з двома вішаками в руках і в самісінькому лише рушнику на стегнах! І більше нічого не було. Абсолютно. Лише він, рушник і вологі краплі, які стікали по його оголених грудях, руках, шиї, пресі…

- Кхм…так, допоможу. А ти, чому в такому вигляді? Це стає схожим на зваблення чи домагання.

- Сподіваюся, що перший варіант, бо я далі не маю ідей, що ще придумати, щоб натякнути тобі на свою симпатію!

- І ти придумав оце? - я вказала рукою на все оце його мокре тіло і глибоко вдихнула. – Стій, що ти сказав?

- Це була ідея сестри, вибач, - чоловік намагався прикритися сорочками, - я їй казав, що ми не настільки близько знайомі, але вона відповіла, що це єдиний метод, якщо я хочу швидкої відповіді.

- Відповіді?

- Так, якщо я хочу дізнатися чи подобаюся тобі.

- Ого…це збиває зпантелику.

- Вибач, я знав, що це погана ідея, не варто було, - Стефан сховався за дверима спальні, залишаючи мене все ще в ступорі.

- Стефане, це не зовсім так, - я вирішила, що краще вичавити із себе щось, бо потім я можу злякатися і не зізнаватися в своїх почуттях.

- Що ти сказала? – запитав Стефан виходячи вже в синіх штанах та синій сорочці.

- Я сказала, що це не зовсім так. Так, згодна, ідея така собі, навіть занадто, ми дійсно не так близько знайомі і за інших обставин це все не сприймалося б хорошому ключі… Ця ситуація позитивна в тому, що ти зізнався в своїй симпатії до мене. І якщо ти хочеш почути відповідь, то так, ти мені подобаєшся теж, - я потупила від ніяковості очі і пропустила момент, коли на мене накинулися з обіймами.

- Дякую, дякую, дякую, - повторював і повторював чоловік шалено стискаючи мене в своїх руках.

- За що? – спантеличено запитала я.

- За те, що стала моєю сусідкою і зараз за те, що відповіла на мої почуття.

  Хоч все й виглядало дивно, але такі вже вони – ці незбагненні майстри музики. І це ще була не вся історія.

 Як виявилося, Стефан запримітив мене ще з першого дня заселення і з тих пір постійно за мною спостерігав з вікна. Я йому сподобалася, але через брак досвіду спілкування з жіночою статтю він соромився зі мною заговорити. І далі цей геній музичного світу, ця зірка класичної музики, цей…милий і привітний чоловік не вигадав нічого цікавішого, окрім як познайомитися зі мною за допомогою сварки. А що – всі ж знають, що це найдієвіший спосіб! І пізніше, коли ми трішки ближче познайомилися він хотів одразу зізнатися, але в сестри так невчасно сталися певні проблеми і він поїхав допомагати. І найцікавіше, що цій самій сестрі він про мене розповів, а мене залишив в незнанні! Та як би там не було – добре, що все це вирішилося зараз, а не тягнулося до Нового року чи й довше! Я мусила визнати, що все ж спосіб його сестри вийшов дуже дієвим. Про що я не полінилася їй сказати, коли ми зустрілися на Різдво за одним столом. Вона на це відповіла, що знає свого відлюдькуватого брата і що він може роками наважуватися, тож вона вирішила брати ситуацію в свої руки. І за це я їй вдячна, бо я би теж не наважилася зробити перший крок.