Частина 4

А потім він знову зник на тиждень: чоловіка не було ні чутно, ні видно. Так було до чергового ранку суботи, коли я знову зустріла його на тому ж місці. Лише з одним виключенням - сьогодні на його обличчі і в діях не було ні краплі негативу.

- А де моя кава? - замість привітання поцікавився піаніст. Він був з дорожньою сумкою і складалося враження, наче він щойно прибув звікись.

- В кав'ярні, - буркнула я і сама собі здивувалася - що мене спонукало наїжачитися?

- Минулого разу ти була більш привітною, незважаючи на обставини, - констатував чоловік, але посміхатися не перестав. Та ще ж ця посмішка була така…от наче він один знає якусь таємницю і не поспішає ділитися нею зі мною!

- Справді? - я простягнула йому каву. - Ось, як обіцяла, тепер ми розрахувалися і я тобі нічого не винна, - та, чому ж всередині я відчувала образу і сум? Може тому, що тоді в моїй квартирі ми закінчили на дружній ноті і я очікувпла, що наше спілкування продовжиться і він мені навіть сподобався! Так, я нарешті визнала, що цей чоловік мені сподобався! А він... зник на цілий тиждень - ні його, ні музики! А тепер - ось так легко і просто стоїть і либу давить! Хочеться придушити! Чи обійняти...

- Ну і чому ти на мене вовком дивишся? - озвучив Стефан свої думки.

- А як я маю дивитися?

- Еет, я в таке не граюся. Або кажи, що не так, або ця розмова не має сенсу.

- Ця розмова не мала сенсу від початку! - не витримала я. - Ти отримав каву, все, можеш іти додому чи ще кудись!

- Не хочу я нікуди йти, ця лавка настільки ж моя, наскільки і твоя. Навіть більше, бо, нагадую, я раніше тут почав жити, - задумливо промовив музикант надпиваючи каву.

- Дитячий садок! - випалила я і збиралася втекти в під'їзд, але чоловік спіймав мене за руку враз стаючи серйозним.

- Христю, щось сталося? - тільки, коли я побачила стурбованість в його очах, то схаменулася і зрозуміла, що поводжуся, як дитина, яка не може зрозуміти свою істину потребу!

  Чому я так запалилася?! Адже ми навіть не те, що не друзі, ми навіть не приятелі! Один день поспілкучалися, а я вже собі накрутила, що ми будемо тісніше спілкуватися і що можливо я йому сподобаюся! Та, що там - я себе накрутила до того, що можливо я йому вже подобаюся! Боже, я нестерпна – завжди так роблю, тільки-но якийсь хлопець проявить до мене доброту і зацікавленість! А в реальності ми познайомилися за дивних умов, він мене облаяв, потім перепросив, звісно, а потім зіграв для мене пісню і все... Моя підсвідомість завважала це ледь не зізнанням в коханні! Який ідіотизм! Так, беру себе в руки і швидко прощаюся, щоб знову мозок не почав плекати зайвих надій.

- Вибач, Стефане, - почала я тактовно брехати, - але в мене не задався робочий тиждень, тож я не в гуморі і хотіла б побути наодинці, тому...

- Бути наодинці шкідливо, коли в тебе проблеми, - він присів на лавку і потягнув мене за рукав куртки, змушуючи приземлитися поруч. - Тому розповідай, мої вуха цього ранку лише для тебе!

   Я шоковано відкривала і закривала рота, але зрештою пробурмотіла щось про те, що немає настрою і ми продовжили сидіти в тиші, милуючись навколишньою осінню, яка була в самісінькому розпалі та слухаючи ранкові переклички пернатих. Було затишно.

   Незнаю, скільки ми так пиросиділи. Лише, коли вийшов сусід Микола з першого поверху вигулювати свого рудого песика, я зрозуміла, що замерзла і обернулася до Стефана. А той, наче читав мої думки.

- Пішли до мене, я привіз новий смачний чай з яблуком, тобі сподобається! І лавандовий мед, як обіцяв. Або заварю тобі смачної закордонної кави з нотками апельсина – такої ти ще точно не пила.