Частина 1

Не те, щоб я ніколи не любила чи не чула класичну музику, але останнім часом її стало в моєму житті аж занадто багато. Почну по порядку.

   Недавно я переїхала до нової зйомної квартири в багатоповерхівку. І все було добре на початку, особливо мені сподобалася помірна ціна в такій комфортабельній квартирі! Тепер я розумію, чому ця ціна була аж занадто привабливою. Недолік виліз, наче прищ після об′їдання солодким! Мій сусід виявився музикантом. І не просто музикантом, а тим, що грає щодня по кілька годин! Це нічого, все в дозволений час і не суперечить домовому регламенту. Але ось уже через місяць мого проживання тут це стало добряче діяти на нерви! Та схоже, що я була одна така, оскільки не чула, щоб хтось ще скаржився, хоч із сусідами я вже трішки перезнайомилася. Всі або звикли, або можливо це дійсно марна справа... І найцікавіше, що цього самого сусіда я ніколи й не бачила. 

   Щодня було щось новеньке в репертуарі цього юного генія, але й були композиції, які він виконував постійно - я їх знала на слух, але назву і виконавця – ні. Зі світом класики до цього я ніколи не стикалася. Хіба що під час прослуховування радіохвилі «Українське радіо. Культура». І ось, коли я перебісилася і змирилася, то на другий місяць свого проживання тут я стала помічати, що мимоволі заслуховуюся цією вишуканою грою. Інколи в особливо невдалі і гнітючі дні я сідала, слухала цей його сеанс музики і через кілька годин з подивом помічала, що голова стає легшою від тяжких думок, а в цих самих думках настає просвітління і світ вже не здається таким пасмурно-паскудним! З'являлася тяга знову почати щось робити чи навіть творити! І все частіше малювати свої картина я починала тоді, коли звучали музичні етюди з-за стіни.

  Я поміркувала над цим і дійшла висновку, що якимось дивним чином ця його музика позитивно впливала на мою постійну депресивність. Деякі симптоми ставали легшими, а деякі геть зникли. Ні, я не кажу, що це панацея, може це якимось чином впливає саме на мої мозкові хвилі, а комусь іншому буде недієвим. Та поки воно діє - я користуватимуся!

   Я працювала до обіду і приходила додому близько 15:30, а о 16:00 і до 18:00 розпочинався концерт. Невдовзі я звернула увагу на те, що поспішаю додому не тому, що хочу нарешті змити із себе бруд вулиць і погляди різного сумасброду, а для того, щоб...почути ці його концерти... Дожилася.

   Концерти продовжувалися із дня в день і не припинялися навіть у вихідні! Так продовжувалося кілька місяців, поки одного дня замість жаданої музики я не почула за стінкою тишу.

   Наступного ранку я зайнялася своїх звичайним ритуалом, який я люблю робити щосуботи - купую велику ароматну каву з корицею, повертаюся до свого будинку та починаю попивати її на своїй новій лавці, зустрічаючи схід сонця. Я любила ці ранки, бо вони надихали до творчості. І після півгодинного надихання я йшла в квартиру малювати. В мене була невелика купка картин і кілька з них навіть брали виставляти мої знайомі. Але, коли це знайомі, то до кінця складно сказати чи картини дійсно були чогось варті, чи це просто по знайомству?.. Для мене ж вони були, як і для кожного творця його дітище – найпрекрасніші.

   Так, зазвичай, минали мої суботні ранки. Але не сьогодні. Сьогодні в мене була компанія? Ще здалеку я помітила біля нашої під′їздної лавки якогось патлатого хлопця, схожого зовнішністю чи то на металіста, не то на панка, який щойно вирвався з натовпу ошалілих фанаток. Мій подив був логічним, оскільки година рання - близько сьомої. Літній час невпинно наближався до осені і навколо не прокинулися ще навіть круки, лише холодний вітер тріпотів у жовтіючих кронах дерев.

Підійшовши ближче я зрозуміла, що зір мене все ж підвів і хоч його вигляд і був із замашками стилю виконувачів тяжкої музики, проте не так, щоб аж випалювати сітківку ока: зачіска довша, ніж у звичайних чоловіків з темним неслухняним волоссям, картаті фіолетові штани, коричнева косуха, на ногах фіолетові кросівки. Блідий, наче з хреста знятий. І це не хлопець, як я спочатку думала, а цілком сформований чоловік, років 30. Ще - в цього чоловіка була купа браслетів на руках: кольорові, срібні, гумові, дивно, що на шиї нічого. І коричневі очі, які ось уже кілька хвилин як суворо дивилися на мене. В руках він теж мав стаканчик. Тільки невідомо з чим: чи то з кавою, чи то, як у вранішніх пияк-похмеляк – з чимось міцнішим

    Колючий погляд цього чоловіка продовжував мене свердлити, тож я із ввічливості привіталася. І саме з цього привітання і почався мій кошмар.

-- Ви впевнені, панно, що ранок добрий? – почула я голос не менш суворий, ніж вираз чоловічого обличчя.

-- Тааак... А щось не так? - всередині почала підійматися тривога - а раптом він маніяк?! Рвано озирнувшись я почала шукати шляхи відступу і можливе знаряддя оборони.

-- Можливо вам все й так, але ви мені вже не перший день заважаєте займатися!

-- Перепрошую, щооо?? - добре, що я до цього ковтнула каву, бо точно нею подавилася б.

-- О. то у вас не лише з квартирою проблеми, а й зі здоров'ям? До отоларинголога давно зверталися?

-- Ви зараз з якого дива маєте таку нахабність мене ображати і до того ж переходити на особистості?! - я схаменулася і почала відбивати його наступи. Добра новина полягала в тому, що він не маніяк, погана - він мабуть хтось із сусідів і в нього якісь проблеми зі мною? Точніше, як він сказав - з моєю квартирою.

-- Я нікого тут аніскілечки не ображав, а констатував факти. Це по-перше, - не вгавав панко-металіст. - А, по-друге, скільки можна просити привести до ладу ваші труби у ванній?! Вони, наче привиди, які кричать в глибокий колодязь! І я неодноразово виказував дуже ввічливі прохання не гупати по квартирі так, наче ви не людина, а бегемотиха! - він презирливо окинув поглядом тістечко, яке висіло в пакетику на моїй руці. - Хоча, може так і не далеко з такими харчовими звичками...

-- Знаєте, що, ви... чванливий довбень! От ви хто! Як можна так ставитися до незнайомої людини, тим паче, якщо вам там щось від цієї самої людини треба?! Ви повнісінький хам, якого мабуть лише вчора випустили з печери і який ніколи не бачив живих людей! Я ніскілечки не розумію, що ви від мене хочете, які труби, які бегемоти, агов?! - я зі злістю тицьнула в нього своїм бордовим манікюром. - Чи ви просто якийсь троль, який прийшов з іншого району зірватися на рандомній людині, виплеснути свій негатив, наговорити бридоти і втекти? То я зараз поліцію викличу! Тут на під'їзді камери, - я брехала, але ж він цього точно не дізнається, - і вони записали всі ваші дії! Адже ви ніякий не сусід, бо я вас тут вперше бачу! - я викричалася і стала відсапуватися, очікуючи, що він почне відступати, а ще краще - втече!