22. Перший поцілунок

Данило 
Офіційно, в повному складі ми пережили цю сесію. Без відрахувань, без боржників чи передчасної сивини. Хоча за останнє я вже не був таким впевненим.
Ну що, ми впорались, урочисто промовив Назар, беручи чашку з еспресо.
Ох, не скажу, що це було легко, скептично додала Аня, і її одразу підтримав Артем, який виглядав, ніби вижив немов лимон.
Усі зимові канікули я проведу вдома в ліжку, і мене ніхто не вмовить вийти!
На вустах заграла багатообіцяюча посмішка, і я хмикнув, уже маючи плани на ці зимові канікули. І як би сильно я не намагався заперечити той факт, що Марта лише моя сусідка, але бентежить вона мене неймовірно.
У кого які плани на ці зимові канікули? З планами Артема усе зрозуміло, промовив я багатозначно, затримавши погляд на Марті, адже її плани цікавили мене найбільше.
Ми з Христиною їдемо до моїх знайомитись, задоволено протягнув Макс та обійняв Христину за талію, на що дівчина лише сором’язливо кивнула та поклала голову на плече хлопця.
Марта? з надією запитав я.
В село до рідних. А ти? запитала мене дівчина, на що я засмучено знизав плечима та важко видихнув.
Тепер не знаю. Усі зайняті. Напевно, буду відпочивати тиждень перед святами, а там і робота знову продовжиться.
Ти до рідних не їдеш? 
Ні. У них традиція на зимові свята їхати відпочивати за кордон.
То ти Різдво будеш святкувати сам? з щирим непорозумінням запитала Марта, на що я двозначно знизав плечима, хоча знав, що так воно і буде.
Та що ти його жалієш? саркастично запитав Назар у Марти. Ми тут всі роз’їдемось, а він собі таку тусовку на хаті намітить, що потім ти, як приїдеш, хату не впізнаєш.
Ой, не перебільшуй!
Я і перебільшую? награно шоковано запитав Назар та вже спокійніше додав. Марто, щоб ти знала, його улюблений фільм це Сам удома. Як думаєш, Данило Сам удома не повторить вихідні Кевіна? 
На вустах Марти з’явилась легка, ледь помітна усмішка. По її виразу обличчя було ясно видно, що вона вже уявила всі вихідні, що я встигну утнути за її відсутності.
З вами цікаво сидіти, але нам з Христиною потрібно подарунки моїм купити.
А мені речі додому спакувати ще потрібно.
А я просто хочу впасти на ліжко, щоб мене ніхто не чіпав, явно втомлено промовив Артем.
Давайте сьогодні ввечері перед від’їздом зустрінемось в центрі міста. На сьогодні планувалося відкриття новорічної ялинки, запропонувала Аня, на що всі задоволено стали погоджуватись. Адже роз’їжджатись на два тижні було важко після того, як кожен наш день проходив разом у компанії один одного: в кафе, в університеті, у нас вдома.
***
Сутінки опустились над містом надто стрімко, і це вганяло в ще більший депресивний стан. День став коротшим, а сутінки довшими. Сонце не світило так уже яскраво, як раніше, навпаки: воно зрідка пробивалось крізь густі хмари невеликими сонячними променями.
Так, я завтра рано приїду, промовила Марта, крокуючи коридором до своєї кімнати. Я чув, як її голос наближався, та репліки ставали все чіткішими.
Сама, а з ким я ще маю приїхати?
Я відірвався від стрічки новин, стрімко кидаючи погляд на стіну, за якою продовжувалась розмова. В грудях наростало непорозуміння: з ким це Марта має приїхати? Невже в неї хтось є? Та ні, бути цього не може, подумав я та відігнав від себе ці думки. З’явилися невідомі до цього відчуття. Ревнощі? подумав я, але подальші слова ще більше збили мене з пантелику.
Ми просто друзі.
Та чорт забирай, подумав я, уже підіймаючись з ліжка. Значить, цей Андрій тут не даремно швендяв. Провадив ти, Даню, свою дівчинку. От бовдур.
Мамо, ми лише сусіди. Між нами нічого немає. То поясни це бабусі. Та й що я Дані скажу? Моя бабуся бачила тебе кілька разів по відеозв’язку і вирішила, що ми з тобою пара. Тепер треба, щоб ти мені підіграв і поїхав зі мною в якості мого хлопця? 
Я згодний, промовив я в тишу порожньої кімнати з широкою усмішкою на вустах. У Марти нікого немає, і це супер, адже я собі тут такого вже нафантазував, а то вона про мене...
Після декількох хвилин безуспішного вмовляння Марта здалась.
Добре, завтра буду з Левицьким, простогнала дівчина та вийшла геть зі своєї кімнати.
З усмішкою переможця, який отримав набагато смачніший кусок, ніж планував, я став чекати. П’ять хвилин, десять, п’ятнадцять. Але Марта не поспішала до мене заходити, тому я вийшов з кімнати та попрямував на кухню, де Марта готувала вечерю та наспівувала слова моєї останньої пісні.
Сподобалась пісня? запитав я, від чого Марта здригнулася та різко обернулася.
Левицький, ти мене налякав. Я думала, тебе немає вдома! Значить, вона не знає, що я чув їхню розмову, подумки підсумував я та буденно промовив.
Щойно повернувся. Коли будемо йти на відкриття ялинки?
Підемо, не хвилюйся. Я зараз приготую вечерю, поїмо та й підемо.
Я кивнув на знак згоди та потягнувся до ручки холодильника. Моя рука несподівано для нас обох накрила руку Марти, та наші погляди зустрілися. На секунду я застиг, адже в її очах не було збентеження, навпаки те, що я уже бачив того вечора, коли вона заплющила очі, думаючи, що я її поцілую. Тоді вона не рухалась і застигла в мовчазній згоді. Між нашими губами залишалося тоді всього якихось декілька міліметрів, але я відсторонився. Чого? Та не ясно, просто потягнувся до її ноутбука, хоч мав потягнутись до неї...
Якщо і цього разу я зруйную цей момент, то ніколи собі не пробачу, подумав я та скоротив між нами будь-яку дистанцію. Тіло Марти вдарилося в стільницю, і я, не даючи шансу собі передумати, накрив її губи своїми. Моя рука невагомо торкнулася її щоки, фіксуючи цю секундну мить.
Ляп!
Дзвінкий удар розірвав тишу кухні. Голова від несподіванки сіпнулася вбік. Я поглянув на Марту, у якої збилося дихання, а очі блищали від обурення та розгубленості.
Левицький, ти що, зовсім здурів? обурено вигукнула дівчина, торкаючись кінчиками пальців до губ. Хто взагалі дозволив мене цілувати?
Марто, я... почав було виправдовуватися я, але дівчина різко, ніби відрізала, промовила:
Навіть не починай!
Я й не став починати, мовчки дістав овочі з холодильника та ніби секунду назад нічого не відбулося, взявся нарізати салат, в той час як Марта продовжила готувати вечерю. Лише час від часу кидала на мене косі погляди. Здогадатись, про що вона думала, було неможливо, хоч дуже хотів зрозуміти, про що вона розмірковувала.
В цілковитому мовчанні ми розправилися з вечерею, наші погляди лише час від часу зустрічались, і знову наставала тиша.
Крокуючи засніженим тротуаром, Марта заговорила.
Дзвонила моя мама, і вона хоче, щоб ми вдвох приїхали до мене на Різдво... невпевнено почала дівчина та поспіхом додала, якщо ти не хочеш, я так і скажу, що у тебе інші плани, і я буду сама!
Добре, спокійно кинув я та пішов далі. Повернувся та поглянув на Марту, яка стояла посеред вулиці та не рухалась. Щось сталося?
Добре? Це ти не їдеш? запитала вона, і в темній вулиці я відчув, як її голос став сумним та розгубленим.
Добре, це я їду! промовив я, беручи Марту за холодну руку. Рукавиці знову вдома забула? Пальці як лід. Марта голосно фиркнула, але руку не забрала.
Моя рука міцно охопила її, і вперше за довгий час я не знав, про що говорити. Після поцілунку, ляпаса та і загалом всього, що між нами було за ці короткі кілька місяців.
Я її поцілував, промайнула у мене думка в голові, коли ми уже підходили до наших друзів. І вона не відштовхнула одразу! Трясця, чого я не зрозумів цього відразу! Посміхнувся я своїм думкам з чітким усвідомленням: все не було марно.
Чого ти смієшся? підозріло запитала Марта.
Та так!
Левицький!
Уже уявляю, як пройде наше спільне Різдво!
А мені страшно якраз уявити!
Фю-фю, просвистів Назар, оцінюючи навіть руки.
Я рукавиці вдома забула, а Даня гріє мені руки, щоб остаточно не замерзли, поспішила пояснити Марта, на що наші друзі весело посміхнулись, і лише Аня прокоментувала.
Да-да. Саме ми так і подумали! з посмішкою на вустах солодко промовила Аня.
В цьому немає абсолютно нічого такого! награно заперечила Христина, і її підтримав Макс.
Авжеж. Марта просто забула рукавиці вдома, а Даня, як справжній джентльмен, гріє їй руки. Ми всі саме так і подумали.
Ви нестерпні!
Ходите за ручку ви, а нестерпні ми? Де логіка?