Повернувшись до замку, я почувалася дуже кепсько. Мій настрій не покращав навіть після відвідування купальні. Я з'їла величезний торт, але і він ніяк не вплинув. Тим часом, я добре розуміла, що навіть коли б якимось дивом змогла повернутися до Світлого королівства саме в цю мить, то не мала б змоги допомогти: я вже не могла вийти заміж за одного з місцевих аристократів, бо була вагітна від дракона. Хіба що виставила б як захист немовля, чиє крихітне серце билося під моїм? Але й воно не було сином одного з тих обраних чоловіків, кандидатури яких пропонував мій батько.
Потім я згадала про лорда Тергурна Шебса. «Здається, мені знайоме це ім'я, – я почала перебирати в голові недавні спогади. - А чи він не один із претендентів на мою руку? І якщо навіть так, то що?»
Навіть ніч не принесла мені бажаного спокою. Лежачи сама в ліжку, я все думала про вторгнення чорних звіздарів. І сни мені снилися відповідні - наче я йшла в атаку, зовсім одна, тільки з палицею в руках, на верхньому кінці якої якимось дивом майоріли … мої помаранчеві панталони. А назустріч мені сунули й сунули незліченні полчища чорних звіздарів. Вкотре прокинувшись в холодному поту, я вирішила покликати Мариссу.
- Запали свічки, - наказала я, відчуваючи як серце гучно гупає у моїх грудях, - а потім принеси для мене солодке какао та свіже печиво.
- Заждіть хвилинку, - монстра почала метушитися, бігаючи з одного кутка в кімнати в інший. Тим часом я осяяла свої пальці магічним вогнем, переливаючи його з долоні на долоню та додаючи сили. Здавалося, це блакитнувате світло допомагало здолати морок відчаю в моїй душі.
Щойно утамувавши голод, я нарешті змогла заснути серед сліпучого сяйва безлічі свічок.
Але тільки-но настав новий день, як я вже сиділа в кріслі, з нетерпінням чекаючи Архана. Я дуже хотіла почути його рішення. І навіть коли міністри відмовлять у допомозі моєму королівству, все ж таки вимагати відправити військо магів – навіть на правах нареченої, нехай і майбутньої.
Але - настав час обіду, потім пообідній сон… Аби не надто нервувати, я здійснила прогулянку до скарбниці, набравши цілу торбу прикрас, проте дракон так і не з’явився.
- Слухай, Мариссо, - нервово тереблячи довгі сережки з діамантами, я невидющими очима дивилася крізь вікно на гори, - а чи не можна мені якось послати звістку моєму батькові?
- Не можна, - байдужим голосом проквакала восьминіг.
- Чому так?
- А хто буде спроможний доправити вашого листа через світову межу аж до Світлого королівства? Ніхто на таке не погодиться без дозволу володаря. Хіба що сам володар віддасть наказ.
- Виходить, мені будь-що потрібно із ним поговорити, - похмуро пробурмотіла я. – Тому наказую мерщій доповісти про моє бажання зустрітися!
Коли монстра пішла, я почала міряти кроками кімнату. Мене неабияк дратував вавак, ця дивна тварина сиділа у кошику під моїм ліжком і важко зітхала, наче казна-яке горе звалилося на всі її чотири ока. Врешті відчувши щось подібне до співчуття, я присіла навпочіпки та простягнула руку, доторкнувшись кінчиками пальців до голови монстра.
- Чого ти там зітхаєш? Що, хочеш погуляти?
- Вуї, вуї, - жалібно застогнала істота, неабияк мене розчуливши.
- Не сумуй, коли все складеться, як треба, то увечері ми підемо з тобою до саду, там побігаєш та попустуєш.
Напевно, почувши, що я до нього небайдужа, малюк простягнув до мене тоненькі лапки, а його рожевий ніс смішно захитався туди-сюди.
- Ой, і який же ти гарненький, - засміялася я, коли вавак несподівано скочив та обійняв мене за шию, міцно притулившись. - Може, мені чимось тебе пригостити? Хочеш теплого молока? Гей, служниці! – погукала я. - Принесіть молоко для мого звірятка.
Через п'ять хвилин крихта-монстр пив своє молоко, я ж відчувала розчулення та радість, що ось, хоч хтось тут від мене залежить, і я можу зробити комусь приємно, просто так, бо мені цього хочеться.
Коли ж Марисса нарешті повернулася, я лежала в ліжку майже спокійна, турботливо притискаючи до грудей пухнастого монстра.
- Ну, нарешті, - розтягнула тонкі губи в усмішці служниця, - бо я дуже здивувалася, коли ви так легко відмовилися від вавака, та й він вас відверто уникав.
- Насправді, я зовсім не знаю, що трапилося за той час, відколи знепритомніла під дією зілля, - вкотре зізналась я. – Тому ця тварина в моїй кімнаті – справжня несподіванка, коли говорити відверто. Тому цікаво дізнатися – а звідки вона в мене взялася?
- Це подарунок нашого володаря.
- Подарунок? Мені?
- Звісно…
- Годі про вавака, ти передала моє прохання про зустріч?
- Імператор Архан Самс-на Касс прийде, як тільки зможе, вам поки що краще чим-небудь зайнятися, щоб не нудьгувати.
- Та про яку нудьгу ти говориш? Я у цілковитому відчаї!
- Проте це аж ніяк не вплине на рішення володаря відвідати вас.
- Я наче в пастці… Що ж робити… Можливо… А ходімо до Бузкової кімнати?
Я не знаю, чому саме я вирішила зустрітися із своїми суперницями. Можливо, це була хвилина слабкості, коли я чіплялася за будь-яку безглуздість, аби не думати про те, що позбавляло розуму. Або ж я свідомо шукала проблем: клин клином вибивають, чи ж не так?
Я добре розуміла, що жінки Архана не будуть мені раді, бо це ж мені тепер належить уся його увага. Хоча… було й цілком можливим, що ми могли б заприязнитися.
- А як одягаються імператорські наложниці? - запитала я у Марисси. - Можливо, мені слід змінити зачіску та підібрати щось відповідне?
Все ж таки я виховувалася як королівна та дещо опанувала тонку науку дипломатії. Я чомусь вважала, що мені буде вигідно «стати своєю», отримавши співчуття та розуміння. Ну справді – від відчаю мізки мої геть вигоріли, чи що? Добре, що поряд була мудра служниця, яка трохи петрала у двірцевій ієрархії.
- Навіщо вам опускатися до їх рівня? – здивовано хмикнула монстра, здивовано витріщаючись. - Зовсім навпаки, якщо ви з'явитеся перед наложницями у всьому блиску, вони відразу ж зрозуміють, хто тут справжня господиня і змиряться зі своєю долею, віддавши вам належну пошану.