Глава 47. Таємне послання від Тергурна Шебса та тінь суперниці

Тим часом минув другий день, відколи я востаннє бачила Архана. Через це, а ще через те, що моя роль у житті дракона виглядала невизначено, я трохи нервувала.

Вранці третього дня «наодинці» мені принесли букет гортензій. Поставивши їх на столик біля ліжка, одна з монстр швидко пішла, наче просочилася крізь стіну.

- Миленько, - сказала я, підходячи до квітів. – І від кого ж вони? Хоча… можливо, що й ні від кого, а це просто така традиція, тобто – традиційний декор спальні.

Сівши біля столика, я потонула у глибокому кріслі. Як раптом почула тихий дзвін, а потім невигадливий мотив пісеньки, що ніби лилася від пишних суцвіть.

– Це ще що таке? – пробурмотіла я сама до себе. Потім придивилася уважніше до квітів і помітила крихітних чоловічків, що сиділи поміж пелюсток, граючи на золотих сопілках.

- Привіт, королівно, - промовили вони хором. Від несподіванки я зойкнула, проте вже бачила деякі дива Сутінкового світу, і це – тільки одне із них.

- Привіт, привіт, - врешті відповіла я, вдаючи невимушеність. - Отже, мені принесли букет із ельфами?

Я простягнула до пишної квітки долоню, і один із ельфів мерщій туди вистрибнув. Ставши в пихату позу, він щосили заграв, але звук більше нагадував комариний писк.

- Ну й дивина, - засміялася я, - це ж справжня розвага! Я чула про квіткових ельфів, проте ніколи не бачила на власні очі.

- Я маю передати для тебе послання, - запищав чоловічок, коли я піднесла його до вікна, щоб роздивитися.

- Мені? Послання… Від кого?

- Лист королівні від її нареченого лорда Тергурна Шебса! – вигукнув ельф.

- Не розумію…

- Тримай! – розгорнувши сопілку, чоловічок простягнув мені крихітний сувій.

- І як я це прочитаю? - здивувалася я, намагаючись двома пальцями його розгорнути.

- Щоб доставити це послання, ми ризикували життям, і тепер ти маєш допомогти нам повернутися додому.

- Тобто?.. – не зрозуміла я.

- Попроси дракона, щоб він відніс нас на чарівну галявину! - пропищав ельф.

- Та я навіть не знаю, чи це можливо. Я вже кілька днів не зустрічалася із Арханом. А ви не можете зачекати?

- Якщо наші квіти не повернути до водоспаду сьогодні ж, до ночі ми загинемо.

- Навіть сьогодні? – жахнулась я. – За це послання заплачено аж таку дорогу ціну? Мабуть, воно є дійсно важливим. Від кого ж воно? І що хоче повідомити мені цей Тергурн Шебс… десь я вже чула його ім’я.

Посадивши ельфа назад у його квітку, я підійшла з папірцем до вікна і, підставивши до світла, почала із зусиллями розбирати записку. Зрештою мені це вдалося.

«Дорога Халіно, моя прекрасна наречена, – писав якийсь лорд Тергурн Шебс, – я знайшов твій слід. Завтра вночі чекай на мене. Я тебе врятую».

Здивовано підвівши вгору брови, я подивилася у вікно на навколишній краєвид, там були суцільні гори і більше нічого.

- А хто такий цей таємничий лорд Тергурн Шебс? До того ж… він назвався моїм нареченим?- прошепотіла я, підходячи до гортензій, але ельфи вже поховалися між суцвіть.

Моєму здивуванню не було меж.

Снідаючи в товаристві восьминога, я сіла біля вікна і почала розмірковувати про те, що ж означав цей лист, а також про те, як же можна допомогти ельфам.

- Мариссо, - сказала я, не відводячи погляду від гірських вершин, - мені треба побачитися з твоїм господарем, і вже, негайно.

- Добре, я доповім.

Коли служниця пішла, я кинулася до гардеробної кімнати, щоб підібрати відповідний одяг, адже я знала – чоловіка може завоювати краса.

Пройшовши ряд, я вибрала довгу сукню молочного кольору з бузковим мереживом і вишитими по подолу яскраво-жовтими квіточками. До неї одягнула помаранчеві панталони, довгі рукавички в сіточку та жовтий шарф.

- Подбайте про моє волосся, - гукнула я до служниць. – Мені потрібна вишукана зачіска.

За кілька хвилин до кімнати ввійшла якась дивна особа - худа дівчина з лисячим писком.

Ставши біля мене, вона швидко схопила руками моє волосся і почала енергійно його розчісувати. Я з жахом спостерігала за процесом у дзеркалі і боялася, хоч би ця лисиця мене не подряпала, тому що її довгі пальчики мали дуже гострі кігті.

Нарешті, уклавши моє волосся в симпатичну зачіску - якусь подібність котячих вушок - дві гульки на маківці - дівчина пішла геть, мовчки вклонившись.

Коли я взула м'які тапочки з пушком, двері відчинилися, і до кімнати увійшов Архан.

- Ой! - пискнула я, не чекаючи на нього так швидко.

- Вийшли усі! - гарикнув чоловік, просвердлюючи мене пронизливим і жорстким поглядом.

- І… я .. теж?.. – затремтіла я, намагаючись згадати, куди ж я поділа крихітне послання лорда Тергурна Шебса: а що коли його побачить Архан та й подумає, ніби я у змові з цим чоловіком?

Але драконові, мабуть, було не до того, щоб мене ревнувати. Коли зачинилися двері, і ми залишилися в кімнаті тільки удвох, він підійшов до мене упритул і турботливо поклав руки мені на плечі, ніжно погладив.

- Я дуже скучив, - прошепотів хриплуватим голосом. - А ти, Халіно? Ти сумувала за мною?

– Я? Не знаю… – моє обличчя спалахнуло рум'янцем.

- Бачу, тобі принесли мій букет. І як тобі ці чарівні квіти?

- Вони дуже гарні, - сказала я, згадуючи прохання ельфа. - Але так шкода, що гортензії скоро загинуть.

- Чому вони мають загинути? – Архан уважно вдивлявся в моє обличчя, а його руки опустилися нижче, обійнявши мене за талію.

- Не квіти... а ельфи, що живуть у них. Цей букет потрібно віднести на якийсь чарівний луг. Ми можемо туди вирушити просто тепер?

- Яка ж ти чуйна, - усміхнувся дракон. - Ти вже вдруге дбаєш про ельфів. Хоча вони такі ж плодючі, як кролики, і там, де загине один, народяться троє.

- Вдруге?.. А, так, - згадавши про свою дивну забудькуватість, я поспішила згладити незручність, щоб не виглядати вже зовсім безпам'ятною.

- То що, полетіли?

- Зажди, я маю взяти з собою квіти.