Глава 46. Примхи вагітної, відвідини скарбниці та з’ява подруги

Це була інша кімната та інше ліжко. Прокинувшись, я спочатку не могла зрозуміти, де я знаходжуся. Але, побачивши монстру, що спала на дивані, одразу все пригадала.

- Гей, як там тебе, Мариссо! - закричала я. - Мені нудно, поклич Архана.

- Ой ... що .. так, я зараз, - підстрибнувши, восьминіг кинулася виконувати мій наказ і, не розрахувавши, врізалася чолом в стіну.

- Та не поспішай ти так, - я навіть злякалася, щоб монстра не розбилася на смерть, бо звук від удару був такий, наче лопнув стиглий кавун.

- Вибачте, пані, я заснула, не розумію навіть, коли та як.

- Нічого, - хмикнула я, - пробачаю. Але чому так довго немає Архана?

- Наш володар вирушив у своїх справах, у сьомий вимір.

– Що? Куди?.. Чи не до чорних звіздарів полетів мій дракон?

- Я точно не знаю. Вдягатиметеся?

Якийсь дивний тягар обтяжував моє тіло, не хотілося нікуди йти, а тільки їсти і лежати, закопавшись між м'яких подушок. Що я і зробила, вирішивши, що якщо я якимось чином вагітна, то можу дозволити собі будь-які примхи та робити, що заманеться.

Поснідавши та сходивши до туалету, я відмовилася приміряти нове вбрання і знову впала на ліжко.

- Хочу веселощів, - сказала я, гупнувши ногою. – Де ця сирена, що так солодко співає?

– Зараз буде тут, – сказала восьминіг. - Одну хвилинку.

А поки вона бігала, я взяла з полиці «Три хробака» і знову заглибилася в читання. Потім прийшла сирена і почала співати, але я все одно читала, настільки перейнявшись змістом, що навіть піт виступив у мене на лобі.

- Ну, все, - видихнула я, коли перевернула останню сторінку, - це не чесно, що я позбавлена ​​всього цього, - я вказала пальцем на книгу, - мене обікрали, коли якимось чином запліднили. І що тепер? Замість розважатися та насолоджуватися життям, мене постійно хилить у сон, я неповоротка, наче качка, до того ж товстішаю не по днях, а по хвилинах, так що скоро перетворюсь на ропуху.

- Ви дуже гарна, пані, - поспішила заспокоїти мене Марисса. – Накажете подати десерт?

- Напевно, так. Мені ще й хочеться постійно чогось солоденького. Скажи, нехай принесуть какао з молоком і торт, і щоб було якнайбільше вершків та горіхів.

Моє замовлення було виконане блискавично, тож я навіть здивувалася: хіба тільки у них там на кухні була скатертина-самобранка, що виконувала будь-які бажання.

Наївшись від пуза солодощів, я розслаблено витяглася в ліжку і, закинувши руки за голову, продовжила слухати невтомну сирену. Потім непомітно заснула.

Проспала я аж до пізнього обіду, тож в мене почала боліти голова.

- Гей, Мариссо, - покликала я, вже спокійніше, - ти де?

- Я тут, пані, - цього разу восьминіг дивним чином впала зі стелі, - що накажете?

- А поведи мене в якесь цікаве місце, де я бувала раніше.

- Може, в скарбницю?

– Давай.

Зодягнувши вільні шовкові панталони з рюшами та ніжною вишивкою на сідничках, цього разу я категорично відмовилася від корсета і одягла вільну в об’ємах сукню – кремового кольору, з переливчастими бірюзовими камінчиками.

- А що? Мої груди ще й досі пружні, - втішно посміхнулася я, розглядаючи себе в дзеркалі, - навіщо втискати їх, щоб потім не було чим дихати.

- А вавака з собою візьмете? - нахабна служниця майже силою всунула мені до рук монстра, який щосили упирався.

- Навіщо він мені? – звереснула я. – Що я робитиму із цим … павуком?

- Це ж ваша улюблена тварина, - в голосі Марисси вчувалися нотки засудження, - він так за вами сумував.

- Щось не видно, щоб він тут нудьгував, - сказала я, з полегшенням віддаючи чотириоку тварюку, що відчайдушно пручалася, назад в руки служниці. - Забери його подалі від мене, бо я за себе не ручаюся.

І ось, позбавившись від ненависного вавака, у супроводі Марисси, я заглибилася в підземелля лігвища дракона.

Ця печера, звичайно, справила на мене сильне враження. Хоч я й бувала в скарбниці мого батька, але тут було настільки чудово, що хотілося кинутися в розсип каменів та золота, щоб набрати якнайбільше прикрас.

- Ось мені сподобався цей браслет, - сказала я, показуючи Мариссі чудову прикрасу із золота та бірюзи. – Вона ще й пасує до камінців на моїй сукні.

- Надягніть, - байдуже пробурмотіла служниця, я її розуміла: монстра ніколи не матиме змоги носити щось подібне.

- А які персні! - зануривши руку у відкриту скриньку, я згребла цілу жменю.

Раптом щось скрипнуло в темряві однієї з ніш, потім з'явилася фігурка маленького чоловічка з ліхтариком у руках.

- Вітаю тебе, красуне-королівна, - пихато промовив гном. – Радий знову тебе тут бачити.

- Знову? Мене?.. А ти випадково не обізнався? Хоча…

Так, довкола мене все більше згущалися хмари нерозгаданих таємниць, і я борсалася в них, наче риба в сітці, заплутуючись все більше.

Залишивши підземну скарбницю, вибравши собі пару перснів та браслет, я вирішила прогулятися в саду. Цього разу я уважно оглядалася на всі боки і намагалася триматися якнайдалі від краю, бо в моїй голові все ще лунали зловісні погрози Амріти Орхідеї.

- Подивися, Мариссо, - помітивши квітучий кущ, покликала я восьминога, - правда ж, гарно?

Ось тільки мені ніхто не відповів. Озирнувшись на всі боки, я не побачила своєї служниці. Замість неї витоптаною стежкою в мій бік йшла якась худа блондинка з величезним бантом у волоссі.

- Привіт, Халіно, - посміхнулася незнайомка, простягаючи руки для обіймів, - як ти почуваєшся?

- Нормально, - сказала я, намагаючись пригадати або ж, радше, зрозуміти, хто ж це переді мною.

- А я за тобою дуже скучила.

- Навіть так? Ти не гнівайся, але... Будь ласка, нагадай мені, хто ти така.

- Я – Інераїда Берізка, улюблена наложниця імператора Архана, а також твоя єдина подруга тут, у цьому замку.

- Моя подруга?

Я кинула скептичний погляд на тоненьку фігурку Інереїди, втім, затримавшись на чудовій прикрасі, що прикрашала її лебедину шийку. Це було кольє майстерної роботи, що складалося із кількох золотих ниток, на яких тремтіли крихітні зірочки із самоцвітів.