Глава 44. В солодкому полоні

 Я вже майже заснула, як раптом рипнули двері, і крізь приплющені повіки я побачила, як у кімнату ввійшов Архан, в руках він тримав величезний букет дивовижних барвистих квітів.

«Напевно, я зомліла, - подумала я, не наважуючись хоча б чимось видати, що при тямі та все бачу. - Що ж було зі мною після того, як я випила магічний еліксир леді Сузанни?»

І хоч як я не вдавала, що міцно сплю, дракон все-таки вирішив мене потурбувати.

- Гей, Халіно, - поклавши букет на стіл, він швидкими кроками підійшов до мого ліжка та, мить постоявши, повільно стягнув із мене ковдру. - Нам потрібно поговорити.

- Мені холодно, - заскімлила я, підтягнувши під себе коліна та згорнувшись у клубочок.

- Що, тепер тобі холодніше, ніж було у гарпій?

- Я нічого з того всього не пам'ятаю…залиш мене в спокої.

- Ти стала занадто дивною, - чоловік присів та провів вказівним пальцем по моїй литці, підчепив довгий поділ шовкової сорочки, доторкнувся до мітки, що все ще щеміла… тавро…

- Ні, Архане, справді ... Зі мною щось сталося, що я зовсім все забула від того моменту, як у день свого весілля із герцогом Рін Скотром вибігла на терасу нашого замку, щоб втекти… перед тим випивши магічний еліксир, який мені дала леді Сузанна.

- Якась маячня…та облишмо… Невже ти навіть не пам'ятаєш нашу першу ніч удвох?

- На жаль, ні…

- То може, повторимо?

- А що, хіба ми вже повінчані?

- А хіба це нас зупиняло раніше? Он, у твоєму животі дозріває дорогоцінний плід нашого кохання, нашої нестримної пристрасті. То які ще умовності тобі потрібні?

Підвівшись на подушках, від хвилювання я важко дихала, комір нічної сорочки розійшовся, трохи оголивши мої груди, що помітно збільшилися.

- Як же я розповніла… - застогнала я, відчуваючи, що від цілковитого нерозуміння ситуації можу втратити глузд.

- Не переймайся про вроду, бо для мене ти стала ще спокусливішою, Халіно, - чоловік зіжмакав тканину сорочки, повністю оголюючи мої ноги, погладжуючи коліна. – І якби не твоя зрада, я кохав би тебе так ніжно, неначе квітку. Але ти зрадила мене, тому наше кохання переплелося з ненавистю!

- З ненавистю? Навіть так?!.. Та я ж нічого…

Погляд Архана враз зробився каламутним, його вилиці прийшли у рух, спохмурнівши, він наче плюнув у мене грізним обвинуваченням:

- То ти ще й досі не хочеш визнати, що завинила?!

- Так, завинила, але ж не настільки… Я вже пояснювала тобі, що, випивши еліксир, який мені дала леді Сузанна, хотіла втекти! І я б нізащо не пішла з іншим під вінець, я не давала ніяких обіцянок! Та я й не бачила жениха в обличчя, якщо вже на те…

От тільки мої виправдання чомусь ще більше розлютили дракона, до такої міри, що він просто знавіснів, вигукуючи геть безглузді речі, які мене шокували.

- Не бачила нареченого? Стань переді мною на коліна, погань!

- Погань?.. – пробурмотіла я, борсаючись у шовковій тканині. – Архане, чому ти так поводишся зі мною? Чому не віриш мені?

- Не прикидайся невинною вівцею, - на хльосткий удар по сідниці моє тіло несподівано відгукнулося … солодким болем.

- Я... ні... - сльози так і бризнули з моїх очей, а в горлі наче застряг клубок, якого не можливо було проковтнути.

- Така ніжна шкіра, і моє тавро тут дуже доречне, - повільно промовив дракон, наче кинувши у мене образою та вдаривши, він позбавлявся від люті. - Тепер жоден герцог, жоден лорд Тергурн Шебс чи якась інша наволоч не зможе взяти тебе за дружину, бо на тобі моя чарівна мітка.

Закусивши губи, я мовчки слухала зухвалі закиди, але чомусь у моїй голові не спливло жодного спогаду про мою зраду.

 Та й до чого тут лорд Тергурн Шебс?

Тим часом міцні чоловічі руки лягли мені плечі, злегла стиснули, потім пальці ковзнули по грудях, по животі, ще нижче…

Так, треба було б заціпеніти від гніву, треба було б стиснутись, але натомість хвиля солодкого збудження пробігла по моєму тілу – безсоромно оголеному і виставленому напоказ.

- Брехлива зраднице! Але чому ж я так палко тебе кохаю, - гарячий шепіт над моїм вухом пролунав, наче шипіння отруйної змії. А потім доторки стали ще більш безсоромними, навіть загрозливими.

Але я ж була цнотливою! Хоч і вагітна, якимось чином… Тому в безсиллі заметушилась, благаючи про милосердя.

- Архане, - заскімлила я, - ну не треба, прошу тебе. Облиш знущатися наді мною…

- Добре, Халіно, я виконаю твоє прохання, - погляд дракона злагіднів, жорсткі обійми перетворилися на пестощі, наші тіла відчули взаємний доторк - і я зрозуміла: цей чоловік щойно проник у мене, зробивши своєю жінкою.

- Ой, - пискнула я, вперше відчуваючи щось подібне. Це було нове й чудове відчуття, що заставило моє тіло тремтіти.

- Що, зраднице, як тобі? – гаряче прошепотів дракон, стискаючи мене в обіймах. – Як же я чекав цієї хвилини… Кохаю тебе…

Заплющивши очі, я зітхнула, не знаючи, що відповісти на ці зізнання. У голові та й тілі була суцільна плутанина.

Але ж я теж його кохала!

- Коли я вихопив тебе з-під вінця, здавалося, моє життя переломилося навпіл…

- Але…

 «То як же так вийшло, що дракон врятував мене від небажаного заміжжя?» – думала я, дозволяючи йому пестити мене, мліючи від втіхи, що зрештою я таки вільна.

Багато речей були для мене таємницею, яку ще треба було розгадати.

Тим часом буревій пестощів добіг кінця, пролившись дощем насолоди.

- Завтра можеш вільно гуляти замком, - погладжуючи моє розпущене волосся, посміхнувся чоловік, - і готуватися до весілля. Але будь обережна: Амріта Орхідея дуже на тебе гнівається.

- А хто це? – я здивовано закліпала очима.

- Одна твоя давня знайома.

- Щось я не пригадую, аби у мене була знайома з таким ім’ям…

- Не вдавай, що ти її не пам'ятаєш. Здається, ви навіть спілкувалися з моєю колишньою нареченою, що так нею й не стала, маючи конфлікт, коли ти перебувала в полоні у гарпій?