Глава 43. Неймовірні відкриття

Прийшла я до тями від пекучого болю в стегні. Розплющивши очі, побачила Архана, що грізно нависав наді мною. У його руках був турмалін, що із ферзя чомусь перетворився на коло з візерунками.

- Що зі мною? Де я? Де сільська відьма? - прошепотіла я, облизуючи пошерхлі губи та з подивом озираючись довкола. -  Мені … недобре.

- Я щойно затаврував тебе, Халіно, - взявши мене двома пальцями за підборіддя, дракон наблизив своє обличчя впритул, і наші губи з'єдналися. Дивно, але цей поцілунок допоміг мені здолати розпач та біль. Але було ще щось: щось трапилося із моїм тілом, воно ніби якимось чином змінилося, стало неповоротким, і я не могла зрозуміти, у чому справа.

- Затаврував? - перепитала я, потираючи очі. Потім озирнулася довкола. - Де я врешті знаходжуся?! Чиї це покої? Я що, таки вийшла заміж за герцога?

- Ну, чому ж відразу за герцога? – погляд Архана зробився колючим. – Коли я викрав тебе з-під вінця, ти стояла там із лордом Тергурном Шебсом.

- З ким? - здивувалася я, згадуючи свої останні хвилини перед непритомністю: адже мене отруїли саме у день мого весілля з герцогом!

- З тобою справді діється щось непевне, і мені це геть не до вподоби, тим більше, у твоєму стані…хоча, можливо, на тебе й справді так вплинула вагітність, як ти вважаєш.

- Яка ще вагітність?

Опустивши руки донизу, я торкнулася долонями до розпухлого живота і зрозуміла, що дракон, можливо, каже правду.

- Усередині тебе зріє наша дитина, мій син, - обличчя Архана виглядало трохи заклопотаним, - і тепер ми повинні обвінчатися. Ось візьми цей чарівний камінь назад, і нехай він назавжди буде з тобою, як символ нашого кохання.

Схиливши голову та підібравши волосся, я дозволила надіти на себе амулет.

Біль у стегні все не минав, тому піднявшись на ноги, я пошукала очима дзеркало.

Побачивши його, повільно підійшла і, задерши спідницю, подивилась на себе зі спини. Дійсно, на стегні шкіра почервоніла, в одному місці чітко проступав опік у вигляді кола.

- Але навіщо ти мене затаврував? - запитала я, зриваючись на сльози. - Зі мною так не можна, я – королівна Халіна Коншерг! І взагалі - як мій батько, що з ним? Чому я довгий час провалялася у відьми? А леді Сузанна… А що коли ця підступна жінка отруїла і його теж?

- Халіно, я дивуюся твоєму безпам'яттю, - дракон підняв багряний шовк і підійшов до мене, накидаючи його мені на плечі. – Ти жодного разу не згадувала про свого батька та не сумувала за ним, але якщо ти хочеш, то я про нього дізнаюся. Але краще б тобі готуватися до нашого вінчання.

- Боже… леді Сузанна, гарпія, та сільська відьма і чорні звіздарі, вони всі у змові! Як я не здогадалася про це раніше? - видихнула я, згадавши про загрозу, що нависла над моїм королівством. - А якщо вони... Архане, мені потрібна допомога! І ще… від кого я вагітна?

-  Невже були ще якісь варіанти? Від мене, звичайно.

- Але я не пам'ятаю.

- Як ти могла таке забути…

- Ми що, кохалися? Я мала з тобою близькість?

- Ще й яку, - пролунав знущальний смішок, потім міцні руки підняли мене в повітря. Притиснувши до грудей, дракон поніс мене до дверей. За ними була розкішна купальня.

- Як тут красиво, - ахнула я, побачивши безліч свічок, що горіли довкола. У наповненій пінистою водою ванні плавали багряні пелюстки троянд і запашні зелені листочки м’яти.

- Марисса підготувала лікувальний відвар, - поставивши на ноги, Архан ніжно погладив мене по опуклому животі. - Зараз ти помиєшся, і всі твої рани загояться. І дуже сподіваюся, Халіно, що до тебе нарешті повернеться пам'ять.

Дракон пішов, а я, скинувши із себе одяг, повільно занурилася у запашну купіль, заплющивши очі та намагаючись зібратися з думками. Мені було невтямки, як же це так, що я - вагітна, адже от ну зовсім не пам'ятала сам процес, жодної миті! Також я не розуміла, чому це Архан так дивно та розкуто зі мною поводиться, що, невже я давала йому якийсь до того привід?

Тепла духмяна вода трохи послабила напругу в тілі, я вже почала заспокоюватися. Як раптом у кімнату ввійшла дивна істота, що віддалено нагадувала восьминога, до того ж у двох щупальцях вона несла ще дивовижнішого монстра – піднявши рожевий ніс, на мене уважно дивилися чотири ока.

- Це ще що таке? - звереснула я, підібгавши під себе ноги і прикривши руками живіт.

- Ваша тварина, вавак, - проквакав восьминіг.

- Моя… тварина? А ти хто?

- Ну як же, пані Халіно, я – ваша служниця, Марисса. Що це з вами? Чому ви так налякалися, немов побачили мене вперше?

- Сама не знаю… Та й… справді вперше! Де б ми могли з тобою бачитися раніше? У мене ніколи не було таких служниць…

Я була наче під гіпнозом, наче це все мені тільки снилося, і я не розуміла, як пояснити те, що відбувається довкола мене. Можливо, це дія магічного зілля? Тієї отрути, дурману, яким обпоїла мене коханка мого батька. Тому я зробила те, що могла - знову вільно випросталася по дну ванни, дозволивши восьминогу помити себе.

Після купелі, розніжена та трохи заспокоєна, я пішла до красивої кімнати, облаштованої для мене, і вляглася у ліжко.

- Ой, пані Халіно, - до мене підійшла Марисса, плюхнувши на ліжко чотириоким чудовиськом, що чомусь відразу ж відповзло на своїх довгих і тонких, немов у павука, лапках від мене подалі, немов лякаючись, - як же ми всі переживали, коли ви зникли.

- А, то я все ж таки зникала? - запитала я, накидаючи на ноги невагому ковдру з лебединого пуху. – І де ж це я була увесь цей час? Ти не знаєш?

- Вас викрали гарпії, - озирнувшись на вікно, восьминіг перейшла на шепіт.

- Гарпії? І навіщо ж я їм знадобилася?

- Точно не знаю, але коли наш володар повернув вас назад до замку, він уже не був такий розгніваний, як раніше.

- Як там тебе… гм… Мариссо, а що зі мною взагалі трапилося останнім часом? Де я? Щось я нічогісінько не пам'ятаю?- запитала я, бездумно дивлячись повз неї,