Глава 37. Новий претендент. Пропозиція від дракона

Його долоні все ще лежали на моїй талії, погляд пропалював наскрізь, на губах блукала загадкова посмішка.

«Навіщо я й справді сюди приперлася? - промайнуло в моїх думках. - На що я сподівалася, після всього? Цей дракон мене зачарував; адже над королівством нависла реальна загроза, а я поводжуся наче примхливе дівчисько».

- У моєму світі ще багато чудес, - раптом легко підхопивши на руки, дракон притиснув мене до себе, немов я була дитиною. - І якщо ти даси згоду стати моєю нареченою, я сьогодні ж поговорю із твоїм батьком.

- Про що ти таке кажеш? – щиро здивувалася я. - Мій батько і слухати тебе не стане. Адже йому начхати на мою думку, він радше воліє видати мене заміж за одного з тих бундючних аристократів, портрети яких щодня мелькають у мене перед очима, щоб я …якнайшвидше завагітніла і народила дитину, а інакше ...

- А інакше я просто викраду тебе та віднесу в свій замок.

- Як? Але так не можна. Адже я не якась проста дівчина, а спадкоємиця престолу, і моїм чоловіком може стати тільки достойний чоловік, адже кров, що тече у моїх жилах, має пам'ять поколінь…а мій магічний дар, що дістався мені від предків…

- Що, хіба я не можу бути гідним кандидатом на твою руку та серце? – перебив мене дракон. - До того ж мені також потрібна від тебе дитина.

- І тобі також?..- розчаровано видихнула я, моє обличчя спохмурніло, а всередині мов щось обірвалося.

- Ні, Халіно, ти не вважай, що потрібна мені тільки заради дитини, адже я кохаю тебе, палаю від пристрасті.

- Дивно...

- Справа в тім, що півроку назад Шар-ріна, королева гарпій, відкрила мені одну із таємниць мого майбутнього: якщо я невдовзі одружуся зі шляхетною блондинкою, вона народить мені дитину, єдиного сина, який стане володарем Сутінкового світу після мене. Це пророцтво відьми із Мідної гори.

- Тож невже я тільки одна блондинка у всьому Всесвіті?

- Я спеціально не шукав, - пронизливий погляд змусив мене замовкнути. – Вперше я побачив тебе, пролітаючи над королівським замком. Тоді я замилувався твоєю тендітною і ніжною красою, Халіно. Підкравшись ближче, почув твій мелодійний голос, побачив погляд, сповнений сміливості й погорди… Тієї ночі я ніяк не міг заснути, все думав ...

- Про мене?

- Так!

Його губи торкнулися моїх. Я міцно стисла в руках квітку і ягоди, так що на моє плаття бризнув сік.

- Що ти накоїв! - зойкнула я, відсторонивши обличчя.

 Поглянувши на плаття, я побачила на ньому сузір’я червоних крапель, що поступово розтікалися й світлішали, змінюючи колір та об’єднуючись.

- Немов кров незайманки, - доторкнувшись до плями рукою, вимовив дракон.

- Замовкни! Я не хочу та й не можу про таке слухати! Це просто… неподобство! От же нахаба… збоченець, розпусник… ой…

Але дракон продовжив шокувати відвертостями.

- Я вже навіть мрію про ту мить, коли, зірвавши із тебе весільну сукню, назву своєю дружиною.

- Все, мені потрібно повертатися, - я захвицала ногами, намагаючись звільнитися з обіймів. - А то в палаці почнуть хвилюватися, вишлють когось на мої пошуки, і буде біда.

- Тоді… може, ми разом туди поїдемо? В кареті.

- Ні, не треба. Цього нізащо не можна робити!

- А що, тобі, можливо, вже сподобався хтось із наречених-аристократів?

- Ніхто мені не сподобався, - примхливо буркнула я.

Дбайливо поставивши на землю, Архан поцілував мою руку, дивлячись з-під лоба.

- Я буду чекати рівно тиждень, - прогарчав він.

- Чекати на що? - злизуючи ягідний сік із пальців, я вирішила пофліртувати.

- На нашу наступну зустріч.

- А якщо її не буде?

- Зустріч відбудеться у будь-якому разі.

Ще раз поцілувавши мені руку, не відводячи погляду, чоловік відійшов в бік. Сховавшись в тінь розлогої крони дуба, він перетворився на дракона. Мене обпалило гаряче повітря та майже засліпило світлом, яскравішим від сонячного проміння.

- І навіщо я тільки приволоклася сюди? - пробурмотіла я, зі страхом озираючись на карету. Коли світло згасло і темний силует дракона зник із поля зору, Барбара, постогнуючи, почала підводитися на коліна, кучер теж прийшов до тями, увесь аж стрепенувся, заблимав булькатими очима, віжки в його руках натягнулися.

- Поїхали, - притиснувши до себе квітку, я вскочила в карету та впала на м’яке сидіння, нервово заплітаючи розтріпане волосся в косу.

- Що з вашим платтям? - заметушилася довкола мене служниця, з підозрою оглядаючи фіолетові плями на тканині.

- Та от… необережно впала, - огризнулася я, дивлячись невидющими очима крізь вікно.

- Мені теж якось не по собі, - здивовано закліпала очима Барбара. – Мені здається, начебто я тільки що … я міцно спала, чи що?

Коли я повернулася в замок, був час пізнього обіду.

- Потрібно переодягнутися, - сказала я леді Сузанні, що немов чатувала на мене біля входу до вітальні.

- Де це ти була, Халіно? - вона все одно не забула поставити запитання, яке доводило мене до сказу.

- Ось, їздила зірвати червону квіточку, - показала я добряче зів'ялий жовтець, що сяк-так тримався на стеблі.

- То ця квітка зовсім не червона, вона… блакитна, - вигукнула леді Сузанна, з сумнівом оглядаючи моє плаття. - А це що? Якийсь підозрілий бруд….

- Не ваша справа! - огризнулася я і, проходячи мимо, немов ненароком штовхнула коханку свого батька у бік, а потім ще й наступила на кінчик її вишитої туфлі.

- Незграба… - просичала леді Сузанна, а мені це було на втіху.

Нагорі, поклавши квітку на ліжко, я скинула брудне плаття, швидко вдягла помаранчеву шифонову спідницю, білу шовкову блузу і пов'язала золотистий пояс. Потім вхопилася за стебло, наче хотіла якнайдовше зберегти відчуття.

- Квіточку поставте в воду, - аж коли перукар укладав мою обідню зачіску, повеліла я одній зі служниць, все ще стискаючи жовтець у пальцях та мрійливо зітхаючи.