Глава 34. Примхлива королівна та дракон. Перша зустріч

Я – високородна та прекрасна королівна Халіна Коншерг. І зі мною трапилася одна дивна річ. Я навіть не можу підібрати для цього всього якогось більш-менш логічного пояснення.

Так, я вчинила всупереч волі своїх батьків (тобто, всупереч батькові та його коханці), вирішивши поєднати свою долю не із одним із тих зарозумілих  хвальків або ж похмурих осіб, яких мені пропонували в якості наречених тільки тому, що так потрібно, а із красенем-чоловіком, до того ж рівним мені по статусу. Невже це злочин?

До мене сватався той, кого я покохала і хто кохав мене, ми навіть домовилися про шлюб. Та тільки не вийшло довести справу до кінця, тому що дізнавшись про мої наміри, підступна леді Сузанна, коханка мого батька, прирекла мене на смерть, запропонувавши випити магічний відвар.

Він був драконом, повелителем Сутінкового світу, і хотів, аби я народила йому сина.

Звичайно ж, я була згодна, так як володіла даром вогню і хотіла передати його обраній дитині.

Вперше я зустріла Архана в лісі, коли поверталася із прогулянки на луг. Я тримала в руках букет польових квітів, у блакитному небі пурхали пташки, ніщо не віщувало біди. Аж раптом сонце сховалося за хмари, ударив грім, зашуміли крони дерев, а гілки схилилися аж до землі, перепинивши шлях.

- Що трапилося? - запитала я у візника, який щосили натягував віжки, зупиняючи коней.

- Напевно, буде буря.

- Цього ще не вистачало! Барбаро, - звернулася я до служниці, - піди і подивися, чи можна якось проїхати.

Коли ж служниця повернулася, у неї були вирячені очі, губи трусилися, вона не могла вимовити ні слова.

- Та що ж це таке! - вигукнула я і, відштовхнувши налякану Барбару, кинувши їй на коліна букет, сміливо вийшла у темінь. Дверцята миттю зачинилися, і раптом я побачила величезного дракона, що нависав над тисячолітнім дубом, розхитуючи його верхівку.

Хтось інший уже б злякався б, але не я - королівна, єдина дочка свого батька, спадкова чаклунка, що володіла даром вогню. Сміливо струснувши волоссям, що вільно розсипалося по плечах, я подивилася просто в очі дракону, який перепинив нам дорогу, і гордовито посміхнулася. Тієї ж миті вітер ущух, і в повітрі повисла важка тиша. Я вирішила, що, дізнавшись, хто перед нею, рептилія нас не потурбує, тому рушила до карети, щоб їхати до замку. Але тільки ставши на сходинку, я не змогла відкрити дверцята. Приклавши долоню, заглянула всередину і побачила, що Барбара лежить, розкинувши руки, мов ганчір’яна лялька, мій букет розсипався по її сукні та сидінню. Візник теж немов закляк на своїй лавці.

- Гей! - гукнула я візникові, але він не озивався, і навіть коні стояли, заціпенівши.

Зрозумівши, що так просто мені з цієї ситуації не вибратися, я вирішила поговорити з драконом.

- Що тобі треба? - запитала я, сміливо та з викликом дивлячись вгору, туди, де поблискувало лускою та лупало очима чудовисько.

Рикнувши, звір почав опускатися донизу.

Хтось інший, напевно, помчав би геть, але тільки не я.

Ступивши кілька кроків вперед, я простягнула перед собою долоні; на кінчиках моїх пальців затанцювали магічні вогники, поки що крихітні, блакитні. Та за потреби я могла б перетворити їх у гаряче полум'я, у спопеляючі вихорі вогню.

Дракони із Сутінкового світу зрідка залітали до нашого королівства, але ніхто з них не був настільки зухвалим, щоб зупиняти королівську карету. І ось…

Ставши навпроти мене, рептилоїд вивергнув із пащі полум'я, обпаливши траву біля моїх ніг.

- Та як ти смієш, - прошипіла я, клацнувши пальцями і кинувши кілька вогнів у відповідь.

Загрозливо рикнувши, дракон витягнув шию, блиснув очима, вдарив об землю хвостом. Я чекала, що наступної миті від відкриє зубасту пащу, аби мене поглинути. Але замість цього закрутився вихор, на всі боки сипонули блискавиці, в потемніле небо злетіло сяйво - і дракон поміняв свій вигляд.

- Ой ... - видихнула я, дивуючись красі чоловіка, що постав переді мною замість чудовиська.

- Я – Архан Самс-на-Касс, повелитель Сутінкового світу, - граючи м'язами оголеного торсу, сказав дракон. - Мене вразили твоя краса та сила, королівно Халіна.

- Коли ти знаєш, хто я насправді, навіщо перегородив мій шлях? - фиркнула я, закушуючи пухкі губи і паленіючи.

- Саме тому я й тут.

- Ти надто непоштивий! Володарі так не поводяться.

- А як?

- Навіщо я тобі знадобилася? - відповіла я питанням на питання.

- Ти не така, як усі.

- Ну так, адже я – королівна і володію даром вогню.

- Я відчуваю, що у тобі тече кров відьми із Мідної гори.

- Ще що!

- Ти вразила моє серце, причарувала.

- Так? - здивувалася я. - І як же це я змогла таке зробити, якщо бачу тебе вперше?

- Ти повинна належати мені.

- Що за зухвалість, - крадькома поглянувши на дракона, все ж таки я була вдоволена, що мене покохав такий чоловік, адже гарнішого за нього я ще не зустрічала. Проте, коли Архан зробив крок у мій бік, щоб попередити подальші дії, я виставила вперед долоню.

- Я хочу, щоб ти знала про мою палку пристрасть до тебе, Халіно, і якщо ти не змилосердишся наді мною, я можу згоріти дотла.

- Ну і по заслузі, - пробурмотіла я вже менш впевнено, опускаючи руку.

- Ні, ти не можеш бути настільки жорстокою, - немов благаючи про милосердя, красень наблизився впритул, так що я з насолодою вдихнула п'янкий аромат чоловічого тіла, відчула на собі пронизливий погляд зелених очей.
- Можу ... - прошепотіла я, тому що якась дивна слабкість оповила мої коліна, так що я ледве встояла на ногах, важко дихаючи.

 - Я не із твого світу, тут я тільки прибулець, - гаряче шепотів дракон, ніжно торкаючись пальцями до мого розпущеного волосся, - але для мене це не стане перешкодою.

- Відпусти мене…

- Якщо тільки пообіцяєш приїхати на це ж саме місце завтра.

- А якщо відмовлюся?

- Я прилечу до твого замку, я спалю і зруйную всі перешкоди, щоб тільки побачити тебе, Халіно, - це вже було ричанням зраненого звіра.
Звичайно, тоді, в той перший день нашої зустрічі, мені було дивно таке чути, все здавалося забавною грою, якимось божевільним дитячим жартом, але під кінець я таки здалася.