Глава 32. Шокуючий вчинок Архана

- Хочу пити, - повторила я прохання, навіть не розвернувшись, думаючи, що це, напевно, одна з гарпій, що мені прислуговували. Але замість цього почула низький хриплуватий голос:

- Так ось якою ти стала, моя зрадлива кохана.

- Це ти? - пискнула я, тому що й не сподівалася на те, що Архан з’явиться так скоро. - Мене викрали…

- Я знаю, - рухаючись в мій бік, повелитель Сутінкового світу просто пожирав поглядом мій живіт. - То ти все-таки вагітна?

- Ага ... тобто, так, - мій голос теж зірвався на хрип, і я швидко відкашлялась, тому що жахливо не люблю нюнь.
- За це я тобі прощаю, - вхопивши мене в обійми, Архан поцілував мою маківку. - Адже ти усвідомила свою провину, паскудне дівчисько?

 - Так ... - пробурмотіла я, нічогісінько не розуміючи.

Гріло душу те, що тепер моїй дитинці нічого не загрожувало. Але що буде зі мною, поки що не зовсім ясно.

- Тобі про мене повідомив ельф, так? - запитала я у Архана.

- Ні, я бачив твоє викрадення і чудово знав, де тебе шукати.

- Так? .. А чому ж тоді не забрав мене раніше? Що коли б гарпії вирішили мене вбити - матір твоєї майбутньої дитини?

- Так ось же - не вбили.

Я не знала, що й думати, в моїй голові творився хаос; я одночасно і раділа звільненню, і злилася на чоловіка, який наражав на небезпеку ту, з якою… лиш грався в любов?

- Але тепер ти забереш мене звідси? - запитала я, з благанням зазираючи в обличчя дракона.

- Звичайно ж, заберу.

- А як же Амріта Орхідея?

- Чому це ти про неї запитала?

- Просто ... Це ж саме вона влаштувала моє викрадення і якогось разу навідалась до гарпій, щоб мене принизити і залякати.

- Залякати чим?

- Твоя наречена… та підла дракониця сказала, що ти із нею одружишся, а я ... а мою дитину зжере королева гарпій, а потім і мене знищить, вкинувши в провалля.

- Що ж, в одному вона була права - я і справді подумую про весілля.

- Так? .. – від розпачу я голосно зітхнула, із моїх очей бризнули сльози. - Але я знаю, що спочатку так само була призначена тобі за дружину!

- Ти мене зрадила, Халіно.

- Архане ... я не знаю, що зі мною ... але я нічого не пам'ятаю. А що коли це якась магія? Або злі чари, порча, наслання… Я ж уже казала! Повір мені нарешті!

Говорячи це, я безсовісно брехала. Але хіба у мене був інший вихід? Мені дуже не хотілося - якщо вже я потрапила в цей світ - виконувати роль звичайної наложниці. А ось коли б вийти заміж за повелителя, у мене було б зовсім інше життя, та й дитина вважалася б законною.
- Є тільки один спосіб доказати твою невинність.

 - І який же це спосіб? - підбадьорилася я. - Говори, я все зроблю!

- Коли ми повернемося в замок, я поставлю на твоєму тілі тавро.

 - Тавро... - затремтіла я, згадавши все, що знала про цю процедуру - принизливу та болючу. - Навіщо?

- Отримавши його, ти навіки станеш моєю, цілком і повністю. У тебе не буде своєї волі, своїх бажань, тільки покірність і вірність мені.

- Так? .. А потім ти зі мною одружишся?

 - Це не обов'язково.

- То це що виходить - затаврувавши мене, ти зможеш взяти за дружини Амріту Орхідею? Або когось іншого ...

 - Можливо й таке.

- Тоді моя відповідь - ні, я не згодна.

- А чому ти думаєш, що я стану просити твоєї згоди? - підхопивши на руки, Архан поніс і кинув мене до ліжка. - Ти і так моя.

- Але я не хочу бути затаврованою!

- Тоді ти зізнаєшся в тому, що підло зрадила мене, хотіла обдурити, увесь час брехала.

- Ні ... Тобто, я не пам'ятаю. Та ти й сам не кращий від мене! Маєш цілий гарем жінок, які народжують тобі дітей, а потім – твоя подруга дитинства! І ти ще ставиш мені якісь умови?!

Вигукуючи це, я вже й сама була в шоці, проте, мабуть, гормони зіграли зі мною злий жарт, що я впала в істеричні звинувачення. Гадаю, справжня королівна так би не вчинила, але я розпалювалася все більше.

- Та що ти за чоловік? Про яке таке кохання та вірність ти говориш? Що за нісенітниці? Я – справжнісінька королівна, та моєї руки добивалися всі вельможі, які тільки є, і я не просила, аби ти викрадав мене з вінчання. Що сталося, те сталося! Потрібно було б змиритися, а обране дитя тобі б народила Амріта Орхідея. Що, ти вже подарував їй турмалін?

Хльосткий ляпас змусив мене замовкнути. Зімкнувшись на моєму горлі, міцні чоловічі руки втиснули мене у ліжко. Від задухи я задриґала ногами, захрипіла. Не давши мені отямитися, Архан розірвав на моїх грудях сукню, потім закинув поділ.

- А ти стала ще красивішою, пропаща королівно.

- Не треба, - благала я, побачивши занесену над моїм обличчям долоню. - Я зроблю все, про що ти просиш, тільки припини…

- Я не прошу, - шикнув дракон, - я ставлю тебе до відома, жалюгідна паскудна кішко! Чим ти мене приворожила, що я божеволію від тебе, незважаючи на твій чорний язик? Чому, лежачи в ліжку з іншою, я думаю тільки про тебе?

На це питання я не відповідала, так як знала, що чоловік просто озвучує те, що лежить на самому денці його душі.

- І що це за мерзенні ганчірки, в які тебе зодягнули гарпії! - Архан зірвав із мене залишки одягу, і я залишилася перед ним оголеною та беззахисною.

Я думала, що далі відбудеться все те ж, що і раніше – дракон оволодіє мною, будуть обійми й пестощі, палкі поцілунки та зітхання, я без зусиль приготувалася зіграти свою роль. Та тієї миті, коли губи дракона доторкнулися до моєї шиї, двері відкрилися, і в кімнату увійшла гарпія зі сріблясто-синім волоссям і червоними кігтями на довгих пальцях.

- Я прийшла, мій повелителю, - покірно схилила голову жінка-птах, зупинившись за кілька кроків від ліжка.

- Добре, - хмикнув чоловік, що загрозливо нависав наді мною. - Зараз, Халіно, ти відчуєш все те, що відчував я, коли ти йшла під вінець із лордом Тергурном Шебсом, нехтуючи клятвою, що дала мені.

Я знову промовчала, повільно натягуючи на себе ковдру та згортаючись в клубочок.