Глава 31. Небезпечна прогулянка

Щойно прокинувшись, я побачила перед собою величезний букет квітів.

- Оце так диво! - вигукнула я, бо навіть не очікувала чогось подібного, тут, в полоні у гарпій. - І хто ж приніс мені таку красу?

Звичайно, відповіді я не отримала. Та й хто б до мене заговорив? Адже я була полонянкою, хоча й особливо цінною, безправною істотою, яку годують, щоб мала товарний вигляд, а розважають виключно роботою, вичікуючи обміну на якийсь чарівний камінь, призначення якого я не розуміла; найбільше ж я боялася того, що гарпії можуть убити мою дитину.

Адже я потроху почала звикати до малюка, що ріс у моєму животі. Перший токсикоз минувся, і я почала додавати у вазі, прислухаючись до нових відчуттів. А якоїсь миті мені навіть здалося, що дитина заворушилася!

Це було вчора, а сьогодні я несподівано отримала квіти.

Вставши з ліжка, спочатку я попрямувала до нічного горщика, що стояв в кутку за ширмою. Бігала я туди все частіше, так як дитина росла і тиснула на внутрішні органи.

Потім я вмила обличчя, руки і одягнула нову сорочку, кинувши стару в спеціальний кошик для брудних речей.

Моя робота лежала на лавці біля підвіконня, я вишила візерунками майже увесь плащ; як я здогадувалася, він призначався чудовиську з клешнями рака та хвостом дракона. На мою думку, це саме він запліднював гарпій.

«А що ж там яйце? - подумала я, звично розважаючи себе спогадами. - Невже малюк вже вилупився? І де він тепер? Як виглядає? На кого схожий? Невже на свого татуся?»

Цього ранку мої думки заполонив приємний сюрприз. Нахилившись над букетом, я із задоволенням понюхала квіти, що виділяли знайомий приємний аромат, потім ще раз, і раптом почула писк.

- Ой, де я? - спалахнувши блакитним світінням, один з бутонів заворушився, листочок квітки затремтів і відкрився, звідти на мене поглянули два яскравих ока, потім з’явилися прозорі крильця.

- Ельф? Тут? ..- здивувалася я, розглядаючи крихітне створіння. - Як ти тут опинився?
- Я щойно народився, - пропищав малюк. - Де блакитне небо? Де ясне сонечко?

- Ой, як шкода, - прошепотіла я, погладжуючи рукою свій живіт, відчувши слабкі поштовхи, немов моя дитина також все бачила та відчувала. - Як же мені тобі допомогти?

 - Мені потрібно додому, - ельф зовсім вибрався з квітки і, тримаючись рукою за стебло, почав повільно опускатися до води.

- Навіть не знаю, чим тобі допомогти.

Озирнувшись на вікно, я зрозуміла, що не в моїх силах його відкрити, до того ж крихітна і ніжна істота все одно може загинути, потрапивши під холодні струмені пронизливого вітру. 

Цієї миті важкі двері відчинилися і в темному отворі з'явилася гарпія, що принесла мені сніданок.

- Послухай, - зупинила її я, коли жінка-птах зібралася йти, прихопивши з собою кошик із брудним ганчір'ям, - можеш попросити свою королеву, щоб вона дозволила мені вийти на прогулянку, хоча б ненадовго, га? А то мені останнім часом зле, хоч би не трапився викидень.

І я театрально закотила очі, зітхнула та, тримаючись рукою за стіну, почала поволі сповзати додолу, постогнуючи.

- Хоча б ковток свіжого повітря… Шматочок блакитного неба, і мені б стало легше, - простогнала я, простягаючись по підлозі та йойкаючи.

- Гаразд, я скажу, - каркнула гарпія, навіть не глянувши в мій бік, вона зникла по той бік дверей.

Важко зітхнувши, я підвелася та попрямувала до букета. Крихітний ельф сидів між  пелюстками пишно розквітлого маку, його крильця тремтіли.

- Знаєш, адже я вже якось врятувала твоїх братів і сестер, повернувши квіти на пахучу галявину, - сказала я, погладжуючи долонями бік вази. - Хочу допомогти також і тобі, але не знаю, чи вийде у мене цього разу.

- Вийде, - пропищав ельф.

- Боюся, що я не зможу віднести тебе до водоспаду, а серед похмурих скель ти загинеш…

- Я ще дуже юний, і якщо ти зможеш винести мене хоча б на відкритий простір, я полечу додому.

- От би Шар-ріна змилостивилася і дозволила мені вийти на прогулянку, - зітхнула я.

- Дозволить, - малюк безтурботно застрибав всередині квітки, немов на батуті.

- Добре ... - почала я, і тут на мене зійшло осяяння: - Ельфе, у мене до тебе буде прохання, уважно послухай.

- Слухаю.

- Коли поталанить, і ти якимось дивом повернешся на квіткову галявину, передай своїм родичам від мене послання. Скажеш, що королівну Халіну утримують у себе гарпії, і що я вагітна обраним немовлям. Про все це вони повинні якнайскоріше повідомити імператору Сутінкового світу, Архану.

- Я все запам'ятав! - ельф почав стрибати все вище, його крильця тріпотіли та поблискували. - Ось який я сильний!

Нарешті, втомившись, крихітка впав між пелюсток і, підібгавши ніжки, заснув. Я замислено взялася до шиття.

Цей день тягнувся неймовірно довго, я майже закінчила візерунок і чекала обіду, а також повідомлення від королеви гарпій, і дочекалася.

- Королівно Халіно, - сказала жінка-птах, що принесла для мене тацю із запеченими яблуками та молоком, - я передала твоє прохання.

- І що? - нетерпляче спитала я.

- Тобі дозволено вийти на прогулянку, але тільки у вечірній час. Але перед тим тебе має оглянути Озума.

- А …чому саме вона? - здивувалася я, почувши знайоме ім'я молодої білокрилої гарпії, що кохалася із потворою у кімнаті з яйцями.

«А що коли мене тоді викрили? – я відчула, як сипнуло морозцем по спині. – І тепер Озума захоче мене спекатися? Адже я знаю її таємницю. Хоча… аби все було так, то насправді вона поквиталася б зі мною ще раніше. Це просто збіг, а у мене параноя».

- Озума - наша лікарка, - сказала жінка-птах.

- А, тоді зрозуміло ... І коли ж вона мене оглядатиме?

- Незабаром.

Гарпія пішла, я ж сіла біля вікна, нудьгуючи.

Але довго нудьгувати мені не довелося, брязнув засув - і в кімнату увійшла Озума, разом із нею дві служниці, що нагадували восьминогів, мою Мариссу.