Глава 30. Пастка суперниці

Наступні дні тяглися дуже довго - мені приносили поїсти, забираючи нічного горщика, потім я самотньо лежала, витріщаючись у стелю, розмірковуючи про що завгодно. Ніколи в житті я так люто не нудьгувала. Я навіть перестала боятися смерті, бо добре розуміла, що навіщось таки здалася гарпіям, і вбивати мене вони не будуть.

Одного ранку, коли я відмовилася від сніданку, бо мене вкотре знудило, по мене прийшла одна із гарпій.

- Ходімо зі мною, - владно прокаркала вона, - тебе хоче бачити наша велична королева.

Прийшовши до кімнати, де я вперше зустрілася із Шар-ріною, я розхвилювалася, адже все тут нагадувало про ту жахливу мить, коли я боялася за своє життя і ще не знала, чого чекати далі.

- Ну як тобі у нас, принцесо Халіно? - посміхнулася мені королева-мати. – Як твоє самопочуття, чи нічого тебе не турбує? Я б не хотіла, щоб ти якось постраждала, адже ти вагітна.

- Як? - здивувалася я. - Нічого подібного.

- Хіба ти сама не розумієш, що з твоїм тілом відбувається щось дивне. Я ж не помиляюся, батько малюка – імператор Сутінкового світу Архан Сам-на Касс?

- Здається, так ... пробурмотіла я, а потім стукнула себе по лобі: - Він, звичайно, ж він! Адже я була незайманою до того часу, коли ... коли все сталося, - сказавши це я прикрила рукою рота, але вже було запізно. Перебуваючи із дня на день самотою серед кам’яних стін, без жодного спілкування, я якось отупіла, чи що

- Прекрасно! - зареготіла гарпія. - Це означає, що священний турмалін скоро буде у нас. Відведіть її в покої для особливих бранців, та надійно замкніть.

- Будь ласка, - коли дві гарпії поволокли мене в сторону виходу, заблагала я, - мені дуже нудно увесь час сидіти взаперті.

- У нас тут не королівський замок, - презирливо дивлячись на мене, гарикнула Шар-ріна, - і ніхто тебе розважати не буде.

- Тоді… дайте мені хоча б якусь роботу!

- Навіть так? Ти хочеш працювати? Але це може тебе виснажити.

- Ні, зовсім ні! Мені потрібне бодай якесь заняття, аби не вмерти від нудьги.

- І чим же полюбляють займати себе аристократки? Може, ти хочеш вишивати?

- Так, дуже хочу!

- Тоді у тебе буде багато роботи, - прокаркала Шар-ріна, спрямовуючи погляд на своїх посестер-гарпій, які тримали мене попід руки. – Принесіть для королівни дорогоцінні намиста і нитки, нехай оздоблює чоловічий плащ.

Нові – особливі -  покої були й справді більш затишними, ніж ті, де я жила раніше. Тепер, крім ліжка-гнізда, в кімнаті розташовувалася невелика ванна, в якій я могла помитися, в стіні було кілька крихітних віконець, крізь які виднілися гори і небо, а також стояв стіл та крісло, шафка для мого невеликого гардеробу, що складався із декількох шовкових сорочок та хутряних кофт. Міцні двері зачинялися на засув зовні, так що я навіть і не сподівалася, що зможу вийти з кімнати сама. Зате дні мої скрашувала робота, якій я присвячувала увесь вільний час. Спочатку я придумувала візерунок, зіставляючи безліч яскравих намистин і розкладаючи нитки. Потім, визначившись, що буду вишивати, взялася до праці, яка несподівано захопила мене з головою.

Одного разу я сиділа у кріслі біля вікна і дошивала черговий рядок орнаменту, як раптом почула знайомий брязкіт. Двері прочинилися, і я побачила Амріту Орхідею.

- Ну що, королівно? - єхидно запитала вона. - Як тобі тут живеться, серед вільних вітрів і скель?

- А, це ти? - я сердито зсунула брови і прикрила тканиною живіт, який уже трохи видавався вперед, так що його не можна було приховати тільки одягом. - Що тобі тут потрібно?

- Та ось, прийшла на тебе подивитися, дізнатися, як твої справи, і повідомити гарну новину, що зовсім скоро я виходжу заміж за імператора Сутінкового світу. У нас буде розкішне весілля!

- Ну то й виходь собі… А мені що до того? – та на серці у мене зашкряботіли кішки.

- А те, що коли я народжу Архану бажане немовля, а Шар-ріна так і не отримає взамін тебе свій священний турмалін, то вона дуже розлютиться і спочатку зжере твою дитину, потім і тебе викине в провалля. Навіщо ти їй тоді здалася?

- Щось я геть нічого не зрозуміла ... – від несподіванки вколовшись, я застромила зранений палець до рота, відсмоктуючи крапельку крові. - Якщо все так, як ти кажеш, то… чому ж королева гарпій досі ще не повідомила Архану, що я тут, і не зажадала в обмін на мене свій камінь? Якось усе це нелогічно…

- А тому, що я навішала Шар-ріні на вуха локшину, - захихотіла Амріта Орхідея, злодійкувато озираючись на двері та стишуючи голос. – Вона, наївна курка, думає, що імператор давно вже повідомлений про твоє місце перебування, що навіть ведуться якісь там переговори і що Архан ось-ось віддасть їй в обмін за тебе викуп. Насправді ж все не так, і гарпія скоріше за все задовольниться лиш кров'ю обраного немовляти, адже імператор і так ніколи б не грався у ці її дурнуваті ігри.

- Навіщо ти мені про все це розповідаєш? – щиро здивувалася я, швидко міркуючи, що ж мені у такій ситуації робити.

- Відомо, навіщо, - щоб тебе помучити, насолодившись жалюгідним становищем колишньої суперниці. Адже це так приємно, бачити, як ти тут вишиваєш! А потім… я й не знаю, чи матиму ще колись таку розвагу. Тепер я переможниця, а ти всього лиш жалюгідне дівчисько. Оооо, як же приємно! Я в дикому екстазі! Це буде мій найсолодший спогад часів дівування!

 Від подиву я тільки відкрила рота і навіть не встигла щось відповісти, як дракониця вийшла за двері; брязнув засув, і я знову залишилася сама.

«Потрібно шукати хоча б якийсь вихід із цієї ситуації, - гарячково міркувала я. – Бо якщо я буду тупо сидіти і чекати, все буде точно так, як сказала Амріта Орхідея. Але ж іще є час, і можна що-небудь придумати. Тим більше, що я вже не одна, в мені росте дитина королівни та її коханого, яка, до того ж, обрана; насправді, ця дитина є надто великою цінністю для імператора Архана, і, думаю, що він не пошкодував би нічого, аби малюк народився та жив».