Наступного дня я відвідала Бузкову залу і навіть трохи заприятелювала із деякими жінками.
Цього разу вони всі були зі мною на диво привітні, а Інереїда взагалі поводилась як нерозлучна подруга, подарувавши книгу еротичних новел із коментарями та практичними порадами «Три хробака».
- Знаєш, Мариссо, - ділилася я своїми враженнями зі служницею, - а мені тут потроху починає подобатися. Ось тільки якби не невизначеність у стосунках із Арханом ... А так, тут навіть краще, цікавіше, ніж було в моєму місті ... ой, в королівстві мого батька. Ти часом не знаєш, що там такого сталося між мною і твоїм паном? Тому що у мене як ніби амнезія.
- Не знаю, пані Халіно, - пробурмотіла восьминіг. - Нас, слуг, ніхто не втаємничує в подібні стосунки.
- Зрозуміло… Виходить, що доведеться самій про все дізнаватися, - зітхнула я, міркуючи – які ще сюрпризи очікують на мене у цьому замку.
І довго чекати не довелося.
Одного дня, коли після прогулянки до саду та читання «Трьох хробаків» я вирішила пообідати, а потім подрімати під спів сирина, в мою кімнату несподівано увійшов служник із головою лиса.
- Пані Халіно, - проскавулів він, - йдіть за мною.
- Куди? – притискуючи до грудей вавака, запитала я; передчуваючи якусь нову халепу.
- Імператор Архан очікує вас у своїх апартаментах.
- У своїх апартаментах? – прошепотіла я, відчуваючи поколювання в ногах. – А що йому від мене потрібно?
- Не знаю.
- Одну хвилину.
Звичайно ж, навчена гірким досвідом, я приблизно уявляла, що має статись, тому швиденько заскочила до гардеробної кімнати. Скидаючи із себе одяг та білизну, я кинулась до поличок та вішаків. Похапцем хапаючи різні речі, я крутила їх у пальцях та кидала на підлогу, бо не могла визначитися. Нарешті все ж обрала комплект спідньої білизни – ніжно бузкового кольору, оздоблений золотистим мереживом. Зверху я одягнула атласне червоне плаття та підперезалася бузковим поясом. Взувши бузкові туфлі-човники, вільно розпустила по плечах біляве волосся.
- Ну ось, як тобі? - підморгнула я своєму відображенню у дзеркалі.
- До цього образу чудово підійде аромат суниці з мускусом, - Марисса простягнула мені кришталевий флакон із маслянистою рожевою рідиною всередині.
Вийнявши корок, я трохи капнула собі на зап’ясток, потім розтерла по грудях.
- Просто неймовірно, - видихнула я, відчуваючи незвичне піднесення.
Нарешті я вирушила слідом за служником-лисом, який постійно щось бурмотів собі під ніс.
Я вже достатньо пробула у замку та знала, де розташовані апартаменти Архана, та цього разу ми чомусь їх проминули.
- Постій… Невже це не тут? – запитала я у служника, показавши на знайомі двері.
- Нам треба пройти трохи далі по коридору.
- Ну, якщо треба…
Аж раптом шлях нам перетнула Амріта Орхідея. Махнувши рукою, вона висипала на лиса сріблястий порошок із невеличкого полотняного мішечка. Служник миттєво розпластався по підлозі, навіть не усвідомивши, що з ним трапилося.
- Ох, які неймовірні пахощі! – витончені ніздрі суперниці затрепетали, підозріло принюхуючись. - І куди це ти так поспішаєш, га, Халіно? – хижо поглянувши на мене з-під опущених вій, дракониця немов увігнала мені в груди голку.
- Я… Таж ось, мене супроводжує служник, - пробелькотіла я, нервово жмакаючи тремтячими пальцями кінці свого пояса.
- Це я бачу й без тебе, - хмикнула красуня. – Супроводжував, чи не так? Тільки ж ти навіть не надійся на те, що потрапиш до Оксамитових покоїв імператора.
- До Оксамитових покоїв?
- Не вдавай із себе тупої, - звереснула Амріта Орхідея. – Ходімо зі мною!
Я не встигла і рота відкрити, як наступної миті вона вхопила мене за рука та поволокла геть.
- Гей, стій, куди? На мене очікує Архан, - пручалася я, та за наступним вигином коридору красуня кинула мене спиною об стіну, закривши мої губи долонею.
- Та я тебе знищу, мерзото, - зашипіла вона мені в обличчя. – Ніхто, чуєш, ніхто не відбере у мене привілею стати дружиною імператора Архана та народити йому спадкоємця. Моя мати не даремно готувала мене до цього шлюбу!
Із зусиллям звільнившись від долоні, я відскочила убік та закричала:
- Ти й так нею станеш!
- То ти нічого не розумієш?
- Коли б я тільки могла звідси втекти… До чого тут я?
- А до того, що ти уже вагітна! Але такого не мало статися. Навіщо ти увірвалася в моє життя, щоб усе зруйнувати? Адже між нами була домовленість!
- Між нами? Точно? – від подиву мої очі полізли на лоб.
- Годі прикидатися! – драконіда аж задихалася від люті. – Коли Архан викрав тебе першого разу, я допомогла тобі із втечею.
- То я вже одного разу звідси втекла?..
- Я б могла тебе знищити відразу, як і планувала, проте зберегла твоє нікчемне життя в обмін на обіцянку, що ти ніколи й ні за що в світі не повернешся. Та, бачу, пам'ять у тебе коротка. Або ж ти надто підла, Халіно, і все наперед гарненько прорахувала, я не помилилась?- її очі пронизували моє єство, ніздрі нервово роздувались.- А щодо того, що в твоїх венах тече кров відьми із Мідної гори… то це ще треба довести.
- Послухай мене, Амріто Орхідеє, - я починала про дещо здогадуватися. – А що коли… ти ще раз допоможеш мені втекти? Розумієш, у моєму житті дещо трапилося, дуже серйозне, повір, і я багато про що забула… Та цього разу, я обіцяю тобі, що ніколи більше не повернуся до імператорського замку. Мені начхати на ту відьму, чесно, я теж не вірю у всі ті чутки. А ще - я буду уникати Архана та спробую довести справу із заміжжям до кінця
- З яким заміжжям? – підозріло подивилася на мене красуня, її губи тремтіли.
- Гадаю, лорд Тергурн Шебс не відмовиться продовжити перервану церемонію, він з того матиме неабияку вигоду для себе, і не відступиться, коли побачить мене знову. Я ж - єдина донька короля, його спадкоємиця, і багато вельмож добивалися права повести мене під вінець. І навіть якщо цей лорд передумає, то будуть інші, навіть не сумнівайся в цьому! То як, Амріто, ти мені допоможеш?