Глава 23. Серйозна розмова у ванній

Хоч і не дуже тривала, проте бесіда із Інереїдою мене втомила. Тому я вирішила поніжитися у теплій ванній та відволіктися. Роздягнувшись, я обережно увійшла у вируючу воду; заплющила очі, полегшено видихнула, витягуючись на повен зріст.

- Це нереальна насолода, - вдоволено прошепотіла я, проводячи пальцями по шиї, по грудях, по животі…

Я повністю розслабилася, зігнула ноги в колінах, навіть почала дрімати … як раптом почула тихі кроки, плюскіт, а потім відчула, що хтось занурюється  у воду поряд зі мною.

- Ой, - пискнула я, швидко відкривши очі і приходячи до тями.

- Ти злякалася? - прошепотів чоловік, до витівок якого я потроху звикала. Та й що мені зоставалося, коли я повністю від нього залежала?

- Так, трішки, - пробурмотіла я, швидко сідаючи та затуляючись долонями.

- А я проходив повз і не зміг відмовити собі в задоволенні прийняти ванну разом із тобою.

- Але ... - підібгавши коліна, я схопилася за них руками, скрутившись равликом і дивлячись з-під лоба.

- Ніяких «але», ти моя кохана жінка і повинна підкорятися мені у всьому.

Тільки тепер я помітила, що Архан був повністю оголеним, його одяг не лежав на стільцях, це означало, що він скинув його із себе заздалегідь? Тим часом чоловік сів навпроти мене, його руки повільно занурилися під воду та доторкнулися до моїх ніг.
- Ти така тендітна, - видихнув він, підсовуючись ще ближче та пестячи долонями мої стегна. - А цікаво, що коли я зроблю ось так ...

 Я навіть не встигла збагнути, коли пірнула під воду з головою. Захлинаючись і розмахуючи руками, я не могла звільнитися, так як міцна рука Архана утримувала мене внизу, все більше занурюючи, лиш тільки я робила ковток повітря.

 - Ти зрозуміла, хто ти тепер така? – несподівано розлюченим голосом загарчав чоловік. Схопивши за мокре волосся, він все занурював мене під воду, аж доки я не почала задихатися.

- Так ... зрозуміла ... - белькотіла я, коли могла вдихнути хоч краплю повітря.

- Ти повністю під моєю владою, жінко, - накрутивши моє довге волосся собі на руку, чоловік потягнув на себе, кидаючи мене обличчям собі на груди. - Ти хотіла мене обдурити та обвінчатися із жалюгідною людиною? Ти хотіла даремно загубити свій дар вогню, віддавши його тому, хто не гідний цієї честі? Не мовчи!

- Ні, все не так, - спробувала хоч щось сказати я, перш, ніж сильна рука продовжить вмочати мене у воду знову і знову.

- Я підозрюю, що ти шкодуєш про свій необдуманий вчинок, я не помиляюся?

- Так, я розкаююся, - заплакала я.

- І ти б хотіла загладити свою провину?

- Звісно…

«Та це ж просто чудовисько, а не людина, - подумала я. – Садист і психопат. Як та Халіна могла його покохати?»

- Тоді я полегшу тобі це завдання.

- Що мені зробити, щоб спокутувати свою провину? - наковтавшись води, я була на волосину від непритомності.

«Якщо королівна Халіна  порушила якусь домовленість і все настільки серйозно, - подумала я, відчуваючи нудоту, - а цей чоловік настільки сильно розізлився, то… він може втопити ... мене!»

- Не бійся, - мої очі були вирячені від жаху, проте дракон раптом змінив гнів на милість. - Скажи спасибі, що я тоді встиг вчасно, і ти не віддала свою невинність лордові, а то б ... Щодо спокути, навіть не сумнівайся, я докладу зусиль, аби ти отримала по заслузі, до того ж тобі доведеться народити, і це буде син, обраний, спадкоємець Сутінкового світу, що володітиме даром вогню.

- А я? Що буде потім зі мною?

- З часом побачимо. Ти маєш заслужити моє прощення, зраднице! Бо через твою зраду я тебе майже зненавидів!

- Пробач ... - ставши на коліна, я нахилилася вперед, затуляючи обличчя руками, моє мокре волосся плуталося по шиї й грудях, та й вся я виглядала жалюгідно.

«Що ж я наробила, - думала я, умліваючи від відчаю. – Насправді я зовсім не розуміюся у особливостях цього світу, а ці двоє були закохані, і справжня королівна нізащо б не віддалася до шлюбу з лордом Тергурном Шебсом, її б ніхто до цього не змусив, навіть погрози про викрадення чорними магами-звіздарями. Це все я… Моя необізнаність зруйнувала долю Халіни, розлютивши дракона, який жадає помсти, і разом із тим не відступається від коханої, пробує залагодити те, що я необачно зруйнувала. І чи ж маю я право продовжувати вдавати із себе ту, ким не є? Та з іншого боку, у мене що, є хоча б якийсь вибір?»

У відчаї, не вигадавши нічого кращого, я простягнула долоні та пробурмотіла:

– Покарай мене, якщо бажаєш, тільки пробач.

Цієї миті, коли я бурмотіла ці слова вибачення, нібито й справді відчувала якесь почуття провини перед цим до нестями красивим чоловіком. А ще мене страшенно до нього вабило, до його сильного тіла, що було так близько від мене. Просто якесь божевілля…

Мені було страшно зізнатися самій собі, але я поступово закохувалася в Архана, а моє тіло горіло вогнем безсоромного бажання.

- Якщо бажаю? - почула я над собою зловісний шепіт. - Добре, тоді спробуй мені вгодити, покажи, на що ти здатна заради того, щоб я тебе пробачив, заради нашого кохання.

Заплющивши очі, я обвила міцні плечі дракона та лягла йому на груди, важко дихаючи та умліваючи від бажання.

- Норовливице…Ти завдала мені страшного болю, але я все ще тебе люблю, - пристрасний шепіт обпалив пою потилицю.

Тепла й пахуча вода із ванни розхлюпувалася на всі боки, моя шкіра палала від поцілунків та пестощів; наші тіла спліталися, і ми були, мов дві великі рибини, які випадково потрапили до ночов рибалки.

Коли все закінчилося, і Архан повільно вибрався із ванної, я крадькома замилувалася його міцним жилавим тілом, по якому стікала вода, утворюючи на підлозі калюжі. Я чекала, що він озирнеться та скаже мені щось втішне, що вже пробачив назавжди і більше не буде дорікати зрадою, або хоча б поцілує. От тільки Архан своїх звичок не змінював.

Навіть не глянувши в мій бік і не промовивши ні слова, чоловік-дракон пішов, я ж вільно розтягнулася у воді, поступово занурюючись із головою.