Глава 15. Зустріч із суперницею

- Вона - драконіда, дочка дуже важливої у Сутінковому світі персони, її матір… - служниця раптом затнулася, та згодом, зустрівшись зі мною поглядом, продовжила: -  Вони з імператором Арханом приятелюють ще із дитинства, і всі довкола сприймають Амріту Орхідею як наречену повелителя Сутінкового світу.

- Вона? .. Наречена... То хто ж тоді я?

- Я гадаю, ви - одна із вишуканих красунь, що мешкають у цьому замку, одна з коханок.

- Одна з коханок? То це таке моє призначення? Догоджати Архану? А що зі мною буде потім?

- Як і всі решта, одного разу ви народите йому дитину та матимете спокій.

- О!

Раптом на потвору накинувся помаранчевий птах, намагаючись клюнути в обличчя, та той легко відігнав його мацаками.

- То це на мене чекає така доля, жити десь у заперті? Знехтувана всіма, самотня…

- Можливо... Тому зараз можете насолоджуватися увагою господаря, допоки не народите йому дитини.

- А як же вона?! - зойкнула я, вказавши пальцем на молоду драконицю. - Що, невже Амріті Орхідеї байдуже на ці порядки? Невже вона пробачає йому усіх цих жінок?

- Наш імператор не поспішає робити пропозицію своїй подрузі, допоки у нього не народиться син, спадкоємець. Такий закон.

- А скільки всього дітей має Архан?

- Восьмеро.

- І всі дівчатка?

- Так. І якщо у вас народиться син, можливо ...

- Гей, а хто це тут вештається?! - служницю перебив владний окрик Амріти Орхідеї.

 Голос у неї був доволі красивий – приємний та мелодійний. Зачувши його, я насторожилася, адже не вистачало ще потрапити в халепу: бо от, наприклад, коли б я була у статусі Амріти, то, безсумнівно, ще й заколотила б бійку.

- Всього лиш одна з наложниць нашого повелителя Архана, - покірно пробурмотів восьминіг. - Я привела її, щоб прогулялася в саду.

- Що за одна? - в голосі драконіди вчувалося роздратування. - І коли ж він припинить тягати сюди всіх цих общипаних курок?- зовсім тихо просичала вона, та я почула.

Дівчина рушила в наш бік, я ж втягнула голову у плечі, судомно стискаючи руки.

- Як тебе звуть? - ставши переді мною, дракониця хижо зіщулила очі, потім зневажливо оглянула мене з голови до ніг.

- Марина ... Ой, ні, Халіна, королівна Халіна Коншерг, - відповіла я, теж уважно розглядаючи красуню – її блискуче каштанове волосся, трохи бліде обличчя з повнуватими яскраво-червоними губами, стрункий стан, що вгадувався крізь легеньке бірюзове плаття, яке не приховувало досконалих вигинів тіла, і нарешті неймовірно виразні очі бурштинового кольору, опушені довгими чорними віями.

- Що мій Архан уже навіть встиг затягти тебе до ліжка? - запитала вона, дратівливо закушуючи нижню губу.

- Я не мушу відповідати на це запитання, - промимрила я, відчуваючи, як заливаюся червоною фарбою до самих вух.

- Дурна лялька! - гаркнула Амріта. - Фе, мене вже нудить тільки від одного погляду на тебе.

- Вибачте, - похмуро буркнула я. – Але маєте знати, що я тут не за власним бажанням, мене викрали, до того ж просто з-під вінця! І якби на те моя воля, я негайно повернулася б назад додому. Тож не треба мене принижувати, я вже і так…

- Якби ти не хотіла, тебе б тут не було, - презирливо скривила губи красуня. - Настільки я знаю, мій Архан бере за наложниць тільки тих, хто сам погоджується бути з ним, так що не треба мені брехати!

- Але я не давала згоди! Все вийшло несподівано! Та й взагалі, навіщо мені виправдовуватися? Хіба це вже щось змінить?

- Тоді зізнайся, ти вже побувала в його ліжку, так?

- Так, на превеликий жаль, побувала,  - прошепотіла я.

- І як тобі було?

- Я не хочу про це говорити.

- Просто ... як там тебе насправді звуть?

- Королівна Халіна Коншерг, - ковтнувши слину, не без гордості вимовила я.

- Просто Халіно, якщо ти тут, у цьому саду, то це означає, що ти чимось особлива. І чим же ти відрізняєшся від решти дівчат нашого світу?

- Насправді, мабуть, нічим, хоча… не знаю…Може бути - тим, що я королівської крові?

- І володієш якимось магічним даром, так?

Простягнувши вперед долоню, Амріта Орхідея клацнула пальцями, матеріалізувавши в повітрю блакитнувату кульку, що іскрилася та тріскотіла, трохи погралася нею, просвердлюючи мене поглядом, а потім закинула кульку позад себе, збивши нею помаранчевого птаха, що негайно спалахнув, аж засмерділо паленим. Потім Амріта гучно розреготалася.

- Можна мені піти? - ледве стримуючи сльози, що ось-ось могли политися із моїх очей, я повернулася до драконіди спиною і швидко попрямувала геть із цього місця, де зазнала такого сильного розчарування і приниження.

«Значить, я потрібна цьому чоловікові для втіхи та для виношування його нащадків? - міркувала я, із невидющим поглядом йдучи по коридору. - А коли народиться дитина? Мене відразу ж закриють у золотій клітці, де я повинна буду самотньо провести всю свою молодість, та й взагалі, решту життя? А що коли дитину від мене заберуть, а мене перетворять на служницю. І я повинна буду догоджати ось цій примхливій красуні, Амріті Орхідеї, виконуючи всі її забаганки? Ой, ну що ж ти наробила, королівно Халіно? В яку ж брудну халепу ти вляпалась».

- Не засмучуйся так, - раптом почула я тоненький писк, що пролунав поряд зі мною.

- Ой, що ... я вже прийшла? - прийшовши до тями, немов виринувши зі сну, я здригнулася від голосу, що належав сирину. - Хіба ти вмієш говорити? Крім співу…

- Я співаю для всіх дівчат, які мешкають у цьому замку, - відповіла мені жінка-птах. - Але жодна з них не може зрівнятися красою з тобою, королівно. До того ж, тільки тобі одній наш імператор говорив слова кохання, і якщо ти народиш йому сина, можливо, станеш господинею цього замку, імператрицею Сутінкового світу.

- А як же Амріта Орхідея?