Мої блискучі черевички були дуже зручними, і коли ми з леді Сузанною увійшли в галерею, що потопала в буянні розкішної зелені, я із захватом розглядала все довкола. Але все-таки була ще трохи спантеличена величезними змінами, що відбулися зі мною.
- Сідай ось тут, - вказала мені на мініатюрну дерев’яну лавку моя товаришка, вмощуючи на ній своє неосяжне тіло. Я покірно прилаштувалася збоку. – То як на рахунок сукні?
- Мені все одно, - зітхнула я.
- Добре, тоді зупинимо вибір на попередній.
- А якою була попередня?
- Та, що найдужче сподобалася мені - біла, розшита камінцями, з переливчастим блакитним серпанком, до неї гарно пасував вінок із синіх волошок.
- Прекрасно, - хмикнула я. - Що, і я вже навіть встигла її приміряти?
- Звичайно ж.
- І що сталося потім?
- Потім ти утнула чергову свою витівку, зникнувши так раптово, що нам довелося вибачатися перед нареченим.
- А що, у мене вже навіть був наречений?
- Та господи! Що за… Це ж був герцог Рін Скотр, з яким заздалегідь домовився твій батько.
- Не розумію, а чому такий поспіх із моїм заміжжям?
- Халіно, припини дуркувати, ти все чудово знаєш!
- Ні, не знаю, правда…
- Адже ти - єдина донька нашого короля Сезана Коншерга, над землями якого нависла страшенна небезпека, і вплинути на хід подій можеш лише ти, вийшовши заміж і народивши цю бажану для всіх дитину, - жінка стишила голос та скрадливо поглянула угору. - А інакше ... – прошепотіла вона, аж у мене похололо всередині.
- А інакше що?
- В іншому разі ти можеш потрапити до рук чорних магів-звіздарів, і тоді вже ніхто нам не допоможе. Ми всі безсилі перед вторгнення цих небезпечних злочинців, їх сила безмірна. А нещодавно ще й відьма із Мідної гори проголосила своє страшне пророцтво: до вторгнення зосталося менше року, так що важлива кожна хвилина, і ти не маєш права суперечити своєму батькові-королю, порятунок Світлих земель в твоїх руках.
- Ви помиляєтеся відносно мене…
- Та подорослішай же ти нарешті! – звереснула жінка.
- Добре, добре, тільки не треба так кричати.
Мені все це здавалося якоюсь казкою, якимось неймовірним маренням, жахіттям, яке повинне зникнути, як тільки я розплющу очі. Але, на жаль, все відбувалося в реальності, і я повинна була зробити вибір.
- Добре, я вийду заміж. Тільки ... а що коли я не встигну завагітніти і вчасно народити дитину? Що тоді?
- Тоді ти будеш належати темним магам-звіздарям, вони не впустять свою здобич. І коли вони тебе заберуть, ти назавжди зникнеш у безвісті, розчинишся у невідомих світах, а ми…ми теж безслідно зникнемо, отруєні, або корчачись від болю.
- Ну, коли все так серйозно, то я й справді не маю права вибору… Але ж мені бодай можна побачитися до весілля з майбутнім нареченим?
- Ні. Кожен з претендентів дав згоду на шлюб з тобою, тобі ж залишилося вибрати одного з них, і ти вже вибрала.
- Того похмурого типа, що схожий на вампіра?
- А це вже як на чий смак.
- То я пожартувала…
- Гаразд, Халіно, про сукню ми поговорили. Тепер потрібно визначитися з букетом та зо всім іншим. Якими кольорами ти хотіла б прикрасити зал та столи?
- Мені подобаються ромашки, - навгад запропонувала я. А разом із тим запитала про те, що мене неабияк цікавило: - А ви, власне, хто така?
- Тобто? – товстуля аж підскочила від здивування. – Ти хочеш сказати, що…
- Ну… Ким ви доводитеся мені та моєму батькові-королю?
- Халіно! Ти переходиш геть усі дозволені межі, досить дражнитися! Я - головна фрейліна двору, коханка твого тата!
- О, аж навіть так? .. Ну-ну ... А можна мені повернутися до своєї кімнати?
- Ходімо.
Велична фігура леді Сузанни пливла переді мною, немов неосяжна хмара. А мені раптом зробилося лячно, що зі мною буде, тому що мова зайшла про якихось чорних магів, про викрадення. Я розуміла, що в незбагненний спосіб потрапила до іншого світу, мало того – ще й у чуже тіло, і тепер повинна була якось виживати.
Біля ліжка стояла вже знайома мені Барбара, вона тримала тацю із порцеляновим чайним сервізом, навколо витав аромат м'яти і меліси.
- Ось, візьміть свій чай, - як тільки я увійшла, звернулася до мене служниця, ставлячи тацю на столик.
Я не без задоволення напилася чаю. Потім, дозволивши служницям мене роздягнути, залишившись в одній білизні, упала в ліжко.
«А раптом я зараз засну, а прокинуся вже в своєму тілі? - подумала я. - Хоча ... Ні, не треба. Адже якщо я потрапила в жахливу аварію, то, напевно, буде надто боляче, або взагалі нічого не буде. То краще вже жити тут - заміжньою принцесою, якій поставлено в обов'язок народити дитину».
- Пані Халіно, так не можна, - як тільки я вклалася на подушки, повчальним тоном загуділа наді мною Барбара. - Ви ж королівна! Зараз же встаньте і переодягніться в нічну сорочку.
- У сорочку, - невдоволено промимрила я. - А якщо мені зручно і так?
- За етикетом не прийнято.
- Та хто мене тут побачить, у цьому ліжку.
- Я повинна буду доповісти про все вашому батькові і, якщо потрібно, то й леді Сузанні.
- Ну добре…
За якусь хвилину я роздратовано скинула корсет і панталони, дозволивши напнути на себе байкову сорочку - білу, в темно-сині квіточки. Зате мені зробилося так затишно, що, тільки торкнувшись головою до подушки, я відразу ж поринула у сон.
Прокинувшись, не відразу згадала, де я і хто, але потім поступово прийшла до тями.
- Гей, а є тут хто-небудь? - запитала я, трохи підвівшись на ліктях і озираючись, неначе бачила все знову вперше.
- До ваших послуг, королівно, - з-за запони виникла фігура Барбари.
- Котра година?
- Уже пізній вечір.
- Я що, тільки те й роблю, що цілодобово сплю?
- Раніше такого із вами не траплялося, але останнім часом ...
- Допоможи-но мені одягнутися до вечері, - згадавши про етикет, я вирішила грати свою роль до кінця, дізнатися якомога більше про те місце, в яке потрапила, аби адаптуватись. А потім ...