27

Чоловік, що стояв навпроти нас вже не приховував ненависті. Він дивився так, ніби бажав знищити не тільки тіла, а й спопелити безсмертні душі.

Я зробила крок вперед, прагнучи показати ворогу силу місячного серпанку. На плече лягла рука Кадзу, що зупиняла мене від необдуманих вчинків. 

Так було завжди. Мій коханий був тим, хто оберігав мене навіть від самої себе. Він, як ніхто інший знав наскільки запальний я маю характер. 

Багаття в мені розгоралося навіть без іскри. Достатньо було слова чи погляду.

— Сьогодні все скінчиться, — Ігімуно йшов до нас, а в його руці звивалася темна енергія. За спиною короля демонів стояли десятки оні, що з'явилися, немов із повітря.

— Ти маєш рацію, — Кадзу посміхнувся так, як може лише переможець. — Я знищу тебе. Зло буде стерто з лиця землі. Надто довго ти отруював світ своєю темрявою. Настав час платити по рахунках.

Ігімуно вищирився, демонструючи білосніжні зуби. Язик повільно окреслив ікла, а опісля повернувся на місце. 

— Гадаєш, це зможе нас налякати? — в моїх очах зблиснув блакитний вогонь.

— А хіба ні? — він знизав плечима.

Зухвало усміхнувшись, король демонів злегка нахилив голову вперед та вказав на нас пальцем. Оні відгукнулися гучним ревом, а вже за мить кинулися в наш бік. Немов смертельна лавина, вони жадали збити нас із ніг і затоптати, мов комах.

Втім, у них не було шансів. Ми — боги, а не звичайні магічні істоти.

Не змовляючись, ми з Кадзу піднялися над землею. Навколо нас затанцювало сліпуче ніжно-блакитне сяйво. Щомиті воно ширилося й росло, захоплюючи все більше навколишнього простору.

Ті оні, що йшли попереду своїх братів поплатилися за нахабство першими. Щойно йокаїв лизнуло наше світло — вони перетворилися на попіл, який розвіяв буйний вітер.

— Все ще віриш у перемогу? — просичала я до Ігімуно.

Чоловік лише з гордістю задер голову. 

Його не хвилювала доля оні. Цього чоловіка взагалі нічого не хвилювало. 

Я пригадала його жорстокість, що межувала з божевіллям. Він ненавидів нас, бо бажав влади. Свято вірив у те, що знищивши мене й Кадзу, отримає силу місячного серпанку й стане володарем світу. Надто амбіційний, як на мене. Такі не мають права на перемогу.

— Я знайшов вас не для того, щоб програти, — зухвало відгукнувся Ігімуно. — Цей бій стане останнім на моєму священному шляху до безмежної влади.

— Досі тішиш себе марними ілюзіями, — в голосі Кадзу лунав сарказм. 

— А чому ж тоді ви рятувалися втечею? — очі ворога хижо зблиснули. — Чому не знищили мене минулого разу? 

Насправді йому було чудово відомо правду. Та Ігімуно бажав насолодитися нею, коли вона злетіть диким птахом у повітря між нами.

— Ти знаєш, — спокійно відповів Кадзу, взявши мою руку в свою. 

Від його тепла моїм тілом прокотилася приємна хвиля давно забутого почуття... Кохання, яке ми загубили в глибинах пам'яті, але попри це, тягнулися одне до одного. Немов відчували наш зв'язок десь на підсвідомому рівні. 

— О, точно, — король демонів удав здивування. — І як я міг забути про клинок честі? Але ж у вас його немає, тому...

— Тому ква ти сьогодні програєш ква.

З будинку вискочив Каваро, а в його лапках зблиснуло коротке лезо. 

Ігімуно зиркнув на жабу з пекучою люттю. Змахнув рукою. І в ту ж мить з його пальців вирвався чорний вихор.

— Ні! — крикнула я в розпачі.

Врятуватися Каваро не встиг, бо всі свої сили спрямував на те, щоб кинути клинок честі Кадзу. 

— Ти заплатиш за це! — випалив мій коханий. 

Стрімголов полетівши на ворога, він змахнув рукою, що стискала лезо. Метал зблиснув і засвистів у повітрі. 

— Агр... хр... — захрипів Ігімуно, падаючи на коліна. 

Його погляд тьмянів і все більше нагадував почорніле від часу дзеркало. Це був кінець. 

Все сталося дуже швидко. Король демонів зробив останній подих і перетворився на чорний попіл. Слідом за ним зникли оні. Кожного з них спіткала доля творця.

Позаяк, мене це не тішило. Сьогодні ми втратили вірного друга.

— Каваро, — ледве стримуючи сльози, я опустилася на землю поряд з тілом жаби.

Коливання повітря сповістило про наближення Кадзу. Він сів поруч, обійнявши мене за плечі.

— Ти ж знаєш, що його душа нарешті вільна? — тихо запитав, старанно приховуючи сум.

Я кивнула, але потік сліз вже вирвався з моїх очей.

Біль і втрата... Життя і смерть...