26

Слідом за нагіцуне я прожогом вискочила на вулицю. Було досить темно, але завдяки зору лисиці мені вдалося побачити нахабну джороґумо.

Тепер вона виглядала як молода жінка. Спираючись на стіну будинку, павучиха грайливо посміхалася яскраво-червоними вустами. У руках тримала віяло, яким кокетливо обмахувала бліде обличчя з чорними очима, що палали немов у вогні.

Довге волосся спадало на спину й плечі, нагадуючи темних змій, що причаїлися перед вирішальним стрибком.

Кадзу підійшов до жінки й нахилився до її задоволеного обличчя. Ще трохи — і буде пізно рятувати принца, тож діяти треба негайно.

Я потягнулася до сил кіцуне, але вогняна лисиця лише похитала головою й вказала мордою собі за спину. Уперше в житті вона виявила непокору.

Як таке могло трапитися? Чому?

Зненацька блакитне світло вирвалося з глибин моєї суті. Воно воз’єдналося з внутрішньою лисицею, від чого та засяяла ще сильніше, а вже за мить рушила до мене.

То ось чого вона чекала...

Я почала трансформацію. Але тепер усе було інакше — не так, як раніше. Чому? Бо я нарешті зрозуміла, ким була. Пізнала себе. Знайшла й прийняла.

З кожною секундою в мені прокидалася пам’ять. Та не вигадані спогади, якими мене нагородили задля захисту, а справжні — реальність без прикрас. Правда, за яку заплатили велику ціну...

— Відійди від мого чоловіка! — зі злістю крикнула я нахабній павучисі.

Та перевела погляд на мене й затремтіла. Чудовисько злякалося гніву місячної богині.

Так, я — Міцукі, богиня місячного королівства, на яке напали кровожерливі оні. Не самі, бо за своєю природою вони досить дурні створіння.

Їх очолював король проклятих йокаїв на ім’я Ігімуно — жорстокий і підлий демон, що жадав влади.

Втім, йому не вдалося мені нашкодити, бо Кадзу, який був моїм чоловіком, стер нам пам’ять і переписав історію. Усі забули про місячних богів, а ми стали кіцуне й нагіцуне — ворогами.

Спершу Ігімуно повірив, що йому вдалося нас знищити. Однак правда відкрилася королю демонів, і він розпочав полювання на магічних лисиць — темних і світлих.

Відтоді й почалися загадкові зникнення кіцуне й нагіцуне. А коли я зустріла майбутню себе, запустився незворотний процес: моя божественна сила активувалася.

На підсвідомому рівні Кадзу відчув це. Саме тому на його чолі з’явився блакитний півмісяць.

І тепер, коли пам’ять повернулася до мене, Ігімуно відчуває мою присутність. Його поява — питання часу.

— Я... я... я не знала, — забелькотіла жінка.

Вона клацнула пальцями — і її вплив на Кадзу зник, розчинившись у просторі.

— Що... — чоловік схопився за голову.

— Прошу... не карайте мене, богине, — джороґумо впала на коліна. У її чорних очах зблиснув дикий страх. Вона боялася мого гніву. І не дарма...

— Скільки життів ти відібрала? — тихо, але зловісно запитала я. — Тебе просили? Молили? Благали?.. А ти? Пожаліла?! Відповідай мені! — з горла зірвався рев. Нині я була розлюченим звіром.

— Це... це ж моя природа... зрозумійте... — продовжувала жінка, повзучи до мене на колінах. — Я обіцяю, що зникну з цього лісу. Тільки відпустіть...

Я розсміялася.

— Ні.

Жінка закліпала очима й кинулась убік. Вона зрозуміла, що це кінець. Але вже пізно... надто пізно.

З моїх пальців зірвався місячний серпанок. Він закружляв у повітрі, несучись прямісінько на джороґумо.

Далеко втекти їй не вдалося. Мій гнів наздогнав її й назавжди зробив тихою й покірною. Бо зло не повинно ходити по світу — його надто багато, і з цим треба щось робити.

— Міцукі... — покликав Кадзу.

Я обернулася до нього. Лише одного погляду було достатньо, щоб зрозуміти — він усе згадав.

— Я...

— Нічого не кажи, — підійшовши до мене, він стис моє тіло в міцних обіймах. — Мені прикро, що так сталося. Якби існував інший вихід...

— То ти б вчинив інакше, — закінчила я замість нього. — Коханий, я все розумію і не тримаю на тебе зла.

Чоловік ніжно торкнувся моєї щоки. Пальці лагідно провели лінію вздовж вилиці.

— Я більше ніколи не залишу тебе...

Поруч із нами хтось гучно заплескав у долоні. Ми одночасно обернулися.

— Харуто! — прогарчав Кадзу, помітивши свого зведеного брата, що стояв під кроною дуба.

— Ігімуно, — відгукнувся той, зухвало зішкірившись. — Масок більше немає, тож називай моє справжнє ім’я. Досить гри — час розплати настав...