22

Бігти довелося недовго. Вже за найближчими деревами, на яких де-не-де виднівся смарагдовий мох, перед моїми очима відкрилася галявина з дивовижними квітами й неймовірної краси дівчиною.

Її темно-зелене волосся було зібране в гульку, а кілька пасом вільно спадали на білосніжне обличчя. Зачіску тримала гілочка сакури, на якій виднілися чарівні квіти з рожевими пелюстками, що нагадували ніжний шовк.

Дівчина стояла босоніж, а поли її лляного кімоно обліпили ноги, немов друга шкіра. Тканина вже давно не була персикового кольору, а всіяна плямами. І де тільки вона могла знайти бруд на цій чудесній галявині?

Хоча, що там казати? Свиня завжди болото знайде.

Мені так часто говорив батько, коли в дитинстві я приходила додому брудна, мов рогата скотина, а не людина.

А я відбріхувалась, мовляв, то все випадково, й скоренько тікала перевдягатися в нове кімоно. Потім знову виходила надвір, де знаходила веселі пригоди на свою дупцю. Як результат — купа плям, але я була задоволена й усміхнена на всі тридцять два.

Ех, чудове було дитинство. Як то кажуть: є що згадати, але нема чого дітям розповісти...

— Стій тут! — знайомий голос повернув мене до реальності.

Я швидко закліпала, проганяючи спогади, бо часу на них геть не було.

Поглянувши вперед, мало не засвистіла від обурення. І як я тільки відразу не помітила?

До красуні тягнули руки троє розбійників. У одного в руках був батіг, інший міцно стискав ніж. Третій стояв за її спиною, не даючи юнці зробити навіть кроку назад.

Я знала, що маю діяти.

Міцукі не тікає й не слухає чоловіків... хіба що майстра Райджіна. Але й то не завжди.

Націлена на перемогу, я покликала внутрішню лисицю. Вона покірно виринула з-під свідомості, передаючи мені свій вогонь та лють.

Мій улюблений ланцюг, зітканий зі священного полум’я кіцуне, злетів вгору.

— Відпустіть дівчину, інакше не уникнете гніву божественної лисиці!

І навіщо я таке ляпнула? Сама дивуюсь. Напевно я просто хотіла з’явитися епічно, мов вогняна стріла, випущена з небесного лука.

Увагу я точно привернула, бо всі троє повернули на мене голови. А вже за мить заржали, ніби дикі коні, що відбилися від табуна й гоцають по лузі, жуючи траву.

— Я сам розберуся! — загарчав чорний лис зі знаком півмісяця на чолі.

Як? Що? Звідки?

Чому Кадзу має такий самий знак, як і я?

Поки я стояла розгублена, принц кинувся на розбійників. Здавалося, що він боровся навіть не напівсили, а на четверть. Але й цього було більш ніж достатньо.

Ось його велетенська лапа подряпала плече чоловіка з ножем. Той спробував скористатися зброєю, але був відкинутий потоком повітря, що вирвався з пащі лиса.

Батіг другого злетів, але теж не досяг мети. Велетенські зуби клацнули лише раз — і цього вистачило, щоб землю усіяли маленькі шматочки шкіри. У нападника нічого не лишилося в руках, тож він спробував втекти. Та від нагіцуне ще нікому не вдавалося накивати п’ятами. Темні лиси йшли до кінця, коли їм у лапи потрапляв ворог. Ні смутку, ні жалю.

— Агр-р-р... — загарчав лис, кинувшись на свою жертву.

Кадзу повалив розбійника на землю. Його морда сіпнулася до горла чоловіка. Ще мить — і назад не буде вороття.

— Ні!!! — заверещала я, біжучи до них. — Ти не будеш кращим від нього, якщо зробиш це.

Саме так — я хотіла врятувати негідника, що ледь не завдав шкоди дівчині з дивовижним зеленим волоссям. Його товариші кинули напарника й чкурнули з такою швидкістю, що аж листя зашелестіло. Ось така вона, справжня чоловіча дружба. А хтось ще говорить, що жіноча дружба — то міф. Пффф...

— Він заслужив покарання, — чорні очі Кадзу увіп’ялися в обличчя чоловіка, який тремтів від страху й навіть боявся дихати. — Я позбавлю світ від непотребу, — паща лиса загрозливо клацнула біля тонкої шиї.

— Будь ласка, відпустіть його, — несподівано озвалася дівчина, що досі мовчала. — Я нікому не бажаю зла.

Нагіцуне окинув нас здивованим поглядом, але свою жертву не відпустив, лише міцніше притис до землі.

— Ви нічого не розумієте... Час правосуддя настав, — зуби Кадзу швидко наближалися до чоловіка, який уже попрощався з життям.

Е ні, принцику! Твоя темрява сьогодні програє.

Не довго думаючи, я кинулася до них. А потім заскочила на спину темного лиса й...