21

Як же набридло, що цей нагіцуне постійно командує. Він ніколи не дає мені вибору.

І навіть якщо я зараз не права, Кадзу не повинен тягнути мене на плечі, мов сніп сіна.

— Ану, відпусти! Кому кажу, принцику? — я почала бити кулаками по широкій спині. — Постав мене на землю!

Я відчула, як у мені підіймається буря. І це було не тільки роздратування, а ще й магія — та, що блищала сріблястим сяйвом і підкорила собі внутрішню лисицю.

Зненацька з пальців зірвалося сліпуче білосніжне світло. Воно торкнулося плеча Кадзу, від чого той тихо застогнав.

— Ой, це було боляче, кицю.

Молодий чоловік нарешті поставив мене на землю. Потираючи плече, поглянув вибагливо, явно очікуючи на мою відвертість.

— Ходімо, — я обернулася й почимчикувала стежкою, якою прийшли до будинку нагіцуне, де зараз спочивав непритомний божок.

Принц не відставав. Я чула відлуння його кроків за спиною.

— Чому ти така вперта? — тишу лісу порушив голос Кадзу, якому, певно, набридло грати в мовчанку.

— Я просто хотіла дізнатися правду. І це нормально, бо через твої вибрики в минулому ми обоє мало не постраждали, — кинула через плече.

Натяк на Емма-о був аж надто очевидним. Тому навіть при великому бажанні принц не міг вдати, ніби не зрозумів.

— Гаразд.

Невже він і справді погодився? Не вірячи власним вухам, я все ж вирішила перепитати:

— Що ти щойно сказав? — лисиця всередині мене схвильовано замахала хвостом, немов передчуваючи щось цікаве.

Наші погляди схрестилися. Та це не був поєдинок, а радше цікавість.

Я дивилася на нього й ловила себе на думці, що ніколи не помічала його виразні вилиці й злегка припухлі вуста. Навіть очі... Вони не були повністю чорними, а мали обідок світлого горіхового відтінку.

— Емма-о обманом викрав душу мого вірного слуги, що все життя був мені другом, — озвався молодий чоловік, не відводячи погляду. — І я мав врятувати його, бо не зробив цього для... — низький оксамитовий голос обірвався, а очі заблищали.

Я не змогла зрозуміти, що саме ховалося за цим блиском. Кадзу надто швидко стер зі свого обличчя всі емоції. Тепер він мав вигляд холодного каменю — того, хто не вміє відчувати й упевнено йде до своєї мети.

— А де він зараз? — з моїх вуст вирвалося очевидне питання.

Нагіцуне невесело посміхнувся.

— Живе в моєму будинку.

Попри відповідь принца, у мене з’явилося ще більше питань. Як друг Кадзу міг жити в його будинку, якщо я ніколи його не бачила? Стоп. Можливо, це душа того нещасного оселилася в помешканні?

— Це Каваро, — прочитавши всі питання в моїх очах, відповів чоловік. — На жаль, я витратив багато часу на його порятунок, і людське тіло загинуло.

— А... — раптово забракло мені повітря. Зазвичай я не лізла за словом у кишеню, але цього разу щось пішло не так.

— Після Пекла душа Каваро зазнала змін. Вона зламана й не може відлетіти до Йомі, — Кадзу стис руку в кулак. — Я не можу цього виправити. Не маю на це сил...

Я відчула, як у серці защеміло від співчуття. Яка ж я дурепа, що нічого не помічала.

І перш ніж усвідомила, що роблю, підійшла до Кадзу й міцно обійняла його.

Не важливо, хто перед тобою, коли справа стосується болю.

Друг чи ворог — болить усім однаково.

Кадзу був відвертий зі мною. Він розповів правду, але до останнього намагався приховати сум, злість на самого себе та ненависть через власне безсилля.

— Міцукі... — він вперше назвав моє ім’я. — Не потрібно... — спробував звільнитися з обіймів, але я лише міцніше притислася до його грудей.

— Вибач, — прошепотіла, відчуваючи, як непрошені сльози збираються в очах гіркою сіллю.

Чоловік торкнувся мого підборіддя двома пальцями й лагідно підняв його. Нахилився до обличчя і завмер, мов зненацька забув, як рухатися.

Надто близько... надто тихо... Лише подихи та стук сердець...

І тільки-но ми потягнулися назустріч одне одному та чомусь незвіданому, як лісом пронісся жіночий крик.

Майже одночасно ми розтиснули обійми й відскочили в різні боки, немов злодії, спіймані на гарячому.

— Допоможіть! Допоможіть! Допоможіть!

— Туди! — Кадзу отямився першим і прожогом кинувся до дерев, звідки лунав крик.

Я побігла за ним.

Мені було страшно. Я боялася того, що починала відчувати... боялася себе...