19

— А-а-а-а... — закричала від болю, що розлився всередині тіла пекучим трунком.

— Отямилася, — грізно прогарчало чудовисько, чиї чорні пальці ще мить тому тягнулися до Кадзу.

Я замотала головою, намагаючись прогнати темряву, що стелилася перед очима.

— Геть! Прибери від нього свої брудні лапи!

Попри біль, що аж ніяк не відступав, а лише посилювався, я скочила на ноги. Внутрішня лисиця вже прокинулася. Вона палала у вогні й просила випустити її на волю.

І тільки я вирішила прийняти її, як відчула в собі щось дивне. Те, чого ніколи не було в мені раніше. Чуже, але водночас моє...

Розумію, що це схоже на нісенітницю, але в моєму тілі снувала магія. До того ж така могутня, що навіть внутрішня лисиця опустила перед нею голову, виявляючи покору.

— Дурне дівчисько! — демон рвонув у мій бік. — Ти хоча б розумієш кому кинула виклик?! Я — Бог смерті!!

Я перевела погляд на його темно-сіре обличчя, де палали сріблясті очі. Тонкі білі вуста демона яскраво виділялися на цьому похмурому фоні.

— Те, що на твоїй голові корона ще нічого не доводить!

Він зішкірився, інстинктивно торкнувшись чорної корони, інкрустованої оніксами й фіанітами.

— Сьогодні твоя душа піде зі мною в Пекло, — з горла чудовиська зірвався сміх.

Від цього звуку земля під моїми ногами затремтіла, мов від землетрусу. Однак я не злякалася, бо відчувала в собі достатньо сил для боротьби.

Простягнувши перед собою долоню, подумки прикликала катану Кадзу. Якщо щось і могло нашкодити цьому демону, то це тільки зброя із печаткою онмьодзі.

— Ти підеш до Пекла без мене!

Рука з катаною злетіла, а потім розсікла повітря перед пикою тварюки, що зазіхнула на моє життя.

— Дурне... Дурне дівчисько! — злість запалала в сріблястих очах.

Невідомо звідки в руках супротивника з'явилися сюрикени. Чорні зірки зі сріблястим обідком, який лизали язички полум'я.

— Не вийде, — випалила я, вправно відбиваючи катаною кожен сюрикен.

М'язи пригадали рухи. Все, чому навчив мене батько, зринуло на поверхню.

Мені не потрібно було контролювати це, бо тіло  пам'ятало важкість руків'я катани й знало як із нею вправлятися.

Тим часом відстань між мною і демоном зменшилася до критичної. Ми застигли одне навпроти одного, чекаючи наступного кроку супротивника.

— Хто ти? — я високо підняла підборіддя, а в долоні спалахнув вогонь. — Я маю знати кого зараз знищу.

Чудовисько розреготалося. А коли напад сміху затих, увіп'ялося в мене диким поглядом, що палав люттю.

— Ти не можеш вбити Бога смерті. Кіцуне не під силу тягатися з повелителем потойбіччя.

— Якщо так, то чому ти отруїв нас? — я кивнула на Кадзу, що й досі був без свідомості. — Невже така могутня істота не могла перемогти в чесному поєдинку? До чого ці брудні хитрощі?

— Що?! — і без того довга пика цього божка видовжилася ще більше. — Я нікого не отруював. Лише йшов по сліду нагіцуне, що насмілився викрасти з мого царства душу. Таке не пробачається, бо через його вчинок було порушено баланс між світами.

— Стій, — я мотнула головою, ніби намагалася скинути з себе морок. — Перед тим, як ми втратили свідомість сюди потрапив отруєний предмет, — мій погляд ковзнув приміщенням. — Ось, — вістрям катани вказала на згорток біля дверей, від якого тягнулася ледь помітна цівка диму.

— Це не моє, — заревів демон, гордо здійнявши голову. Так носа задер, що мало не злетіла корона. — Я прийшов сюди, щоб покарати нагіцуне, але мені для цього не потрібно вдаватися до хитрощів. Сила в мені така...

— Ага, — мугикнула я, навмисно перервавши вихваляння божка. — Знаємо ми таких безстрашних силачів. Була одна історія...

— Яка? — демон зацікавлено блимнув очиськами.

— Ось не перебивай і все дізнаєшся, — я повчально махнула пальцем. — У батька мого був знайомий. Щоб ти розумів, він здоровенний, мов буйвол. А злякався знаєш чого?

— Чого? — повторив за мною заінтригований божок і навіть інстинктивно нахилився вперед.

— Миші! — я театрально розвела руками.

Чудовисько замислено почухало потилицю.

— Ти тойво, не брешеш мені? Бо за такі побрехеньки точно підеш зі мною до Пекла.

— Я ніколи не брешу, — всередині мене піднялася хвиля обурення. — А діло було так: щоночі в будинку цього чоловіка щось шаруділо. Він подумав, що то дух його дружини, яка нещодавно пішла до кращого світу й викликав монахів, аби ті розібралися. Ну, а як правда спливла, то його підняло на сміх усеньке село. Ось така історія...

Зненацька демон переді мною захитався, мов різко сп'янів, а за мить впав додолу.

— Кицю, тобі не говорили, що не слід розмовляти з незнайомцями?