17

Після розмови з Понпоко нам відкрилися цікаві деталі по справі зникнення наших народів.

Як виявилося, хитрий єнот мав знайомих серед королівської охорони. А вже ті й не втримали язика за зубами й розпатякали товстуну про свої знахідки на місцях зникнення магічних істот.

Тут було б резонно зауважити, що все це ми могли б дізнатися й від Харуто та короля Сораюкі. Але ж Кадзу не шукає легких шляхів. Йому чомусь потрібно було пхатися на ринок.

Невже чоловік настільки ображений на батька та брата?

Не про це нині, тому не забиватиму голівоньку інтригами цих чванливих монархів. Краще подумати над тим, що може пов'язувати зниклих кіцуне й нагіцуне.

Нізащо не повірю в те, що викрадають перших зустрічних. Їх точно щось об'єднує... А ще цей лотос.

Тим часом ми опинилися біля маленького дерев'яного будиночка з темно-зеленим дахом з очерету та велетенськими вікнами.

— То це тут жив цей нагіцуне... — замислено мовила я. — Слухай, Кадзу, — обернувшись до супутника, поглянула на нього запитально, — чого ото вас так тягне до лісу? Це якийсь пунктик у нагіцуне?

Принц закотив очі, але все ж не втримався й відповів:

— У світі де стільки надокучливих кіцуне, як ти, доводиться йти в ліс за спокоєм.

— Якщо це був жарт, то він якийсь дивний і геть не смішний, — зі знанням справи відгукнулася я. — Нагадаєш мені в майбутньому, щоб навчила тебе цієї навички, бо в тебе геть все запущено.

— Пішли оглянемо будинок, — молодик проігнорував мій випад і посунув до бамбукових дверей.

Знизавши плечима, я пішла слідом.

Всередині помешкання нас зустріла тиша, спокій та чистота. Окинувши поглядом доволі бідний інтер'єр, я відмітила, що все було просто, але зі смаком.

— Лотос.

Я прослідкувала поглядом у тому напрямку, куди дивився нагіцуне.

Біля вікна лежав сніжно-білий  лотос. Символ чистоти й божественної влади валявся на підлозі, мов сміття.

— Пелюстки встигли зів'яти, отже він тут уже кілька днів, — констатувала я, постукуючи пальчиком по підборіддю. — Гадаєш, це й справді той, хто вірний королівській сім'ї кіцуне? Помста? — запитала, не зводячи очей з квітки.

Кадзу рушив у напрямку лотоса. Кожен його крок відлунював м'яким шелестом татамі*, що згинався під вагою темного принца.

— Усе можливо, — відповів чоловік, взявши квітку до рук. Він підніс її до обличчя й глибоко вдихнув.

— Ну? Відчуваєш щось? — нетерпляче запитала я, підійшовши до нього. — Викрадачі залишили свій запах?

Принц невдоволено зиркнув у мій бік. Вуста поволі відкрилися й звідти вилетіла чергова кпина:

— Кицю, ти мене ні з ким не сплутала? Я ж бо не пес нюхач. Це якщо ти забула.

Подивіться на цього принцика. Які ми всі бідненькі й ранимі.

Якщо не нюхач, то навіщо підсунув квітку до носа, невже хотів насолодитися ароматом?

— Кадзу, — я схрестила руки на грудях. — Я просто не розумію, навіщо ми сюди припхалися? Цього нагіцуне викрали ще три дні тому. Королівські гвардійці вже все обнишпорили. Навряд чи вони могли щось пропустити. Чи то тобі аж так закортіло лотоса понюхати? —  не втримавшись, пожартувала я.

Молодик захитав головою.

— Не все так просто, як видається на перший погляд.

— Ну то поясни, що не так, — розвівши руками, мовила, дивлячись на чоловіка з-під лоба.

— Я поки що не маю відповідей, бо в цьому пазлі занадто багато відсутніх частин. Ми тільки на початку шляху, тому слід бути уважними до деталей.

— Але окрім цього триклятого лотоса в нас немає ніяких деталей! — зі злістю пирхнула я. — Що ти хочеш знайти в будинку нагіцуне-самітника?

В мені прокидався буревій, якому не судилося вирватись на волю. І не тому, що я вчасно стрималася. Були інші, більш вагомі причини.

Крізь розчинені двері до помешкання залетів невідомий предмет, від якого тягнулася тонка смужка диму. Побачивши таку оказію, я застигла із роззявленим ротом.

— За нами слідкували! — вигукнув Кадзу, кинувшись до дверей.

Однак вийти на подвір'я не встиг, бо якась невідома сила збила його з ніг. Подумати тільки: могутній принц-нагіцуне розпластався на підлозі, мов слабке лисеня.

Попри сміх, що так і рвався назовні, я поспіхом рушила до молодого чоловіка. Але не дійшовши всього кілька кроків, відчула дивну слабкість.

А потім світ зник у пітьмі.

_______________
*Татамі — м’які мати зі сплетеної рисової соломи.