13

Опинившись в будинку, Кадзу поклав мене на низький диван.

— Ти маєш трансформуватися, — віддав короткий наказ і попрямував до дверей.

— Гей, — я підвелася, — Чому я повинна тобі вірити?

Давня ворожнеча далася взнаки. Попри голос здорового глузду, я не могла просто взяти й забути те, що зробив Сораюкі, коли прийшов до влади.

І не тільки старший нагіцуне... Кадзу був одним з його воєначальників, що привели безжального короля на трон Рінкаю.

Темний лис, в якого я тимчасово проживала, таке ж чудовисько як і його батько.

Молодий чоловік обернувся. Його темні очі зустрілися з моїми. Між нами з'явилася напруга, що відчувалася на фізичному рівні. Немов вона ожила й завітала в цей будинок серед лісу на гостину.

— Можеш не вірити, — холодно відказав принц, гордо здійнявши підборіддя. — Але якщо хочеш вижити... — його голос став тихіше, — доведеться прийняти мою допомогу. То що обере відважна кіцуне: життя чи зустріч з предками?

А хіба в мене був вибір?

— Ти маєш розуміти, що це нічого не означає. Навіть якщо ти зараз говориш правду й врятуєш мене, я ніколи не забуду того, що зробив ти та подібні тобі.

Ось я й сказала правду. Вона довго пекла кінчик мого язика, жадаючи злетіти з нього, перетворившись на слова.

— Мені байдуже.

Кадзу розвернувся й вийшов за двері. Не став виправдовуватися і щось пояснювати. Просто пішов.

Зненацька місце, вражене оні, запекло так, ніби його лизнув язичок вогню. У голові з’явився дивний шум, а кімната перед очима попливла.

Потрібно терміново трансформуватися, інакше я втрачу свідомість, а тоді... Ох, навіть подумати страшно.

Зціпивши зуби, я почала зворотний процес трансформації. Внутрішня лисиця слухняно схилила голову й позадкувала вглиб моєї свідомості. Вона буде поруч і прийде за першим покликом, але зараз їй слід сховатися.

Через мить я прийняла людську подобу. Розгладила кімоно та підправила скуйовджене волосся. Не думаю, що це дуже допомогло, але принаймні я намагалася.

До кімнати увійшов Кадзу. У руках він тримав глибоку миску, в якій плескалася вода, та невеличку скляну баночку.

Придивившись, я помітила, що її вміст мав зелений колір.

— Зніми кімоно, — сівши на стільці навпроти мене, скомандував нагіцуне.

Він поставив миску біля дивана й, діставши з неї вологу ганчірку, потягнувся до мого плеча.

Я мало не підскочила, коли принц торкнувся краю мого кімоно. Це було неприпустимо! Ніхто не смів торкатися молодої дівчини. Таке дозволено лише після заміжжя. Але й тоді не все так просто, бо абикому цього робити зась — лише законний чоловік має на це право.

Що вже казати про Кадзу? Мало того, що він особа протилежної статі, так ще й ворог мого народу.

— Прибери від мене свої лапи, — я насупилася й спробувала забрати ганчірку з рук темного принца. — Просто скажи що робити, а я сама впораюся.

— Сама? — він посміхнувся. — Гаразд, кицю, мені це зовсім не потрібно, тож... — молодик поклав у мою долоню ганчірку. — Тут тепла вода, — вказав пальцем на миску, — спершу добре промиєш рану, а тоді нанесеш ось цю мазь, — потрусив перед моїм носом баночкою. — І постарайся зробити все швидко, бо часу обмаль. Тебе вже трусить, як гілку дерева під час сильного вітру.

Трясця! Противний нагіцуне мав рацію. Мені й справді було настільки кепсько, що я вже насилу контролювала власні рухи. А з кожною миттю ставало тільки гірше.

— Вийди, — кволо зашепотіла, вказавши поглядом на двері.

— Ти впевнена? — запитав Кадзу.

Його уважні очі слідкували за кожним моїм рухом.

— Так, — відповіла з останніх сил.

Пальці мимоволі розтислися й ганчірка впала на диван. Я спробувала потягнутися за нею, та в очах потемніло.

— Ну і вперта кіцуне, — принц підняв мокру тканину й торкнувся мого плеча. — Я допоможу. Обіцяю, що не зроблю нічого поганого, — його голос був серйозним, жодного натяку на грайливість чи байдужість.

Я підняла на нього очі. Наші погляди зустрілися в мовчазному поєдинку.

Чорний вогонь заполонив райдужку Кадзу. Його темний лис втрачав терпіння чи... Ні, він не міг хвилюватися. Не через мене...

Ми — вороги. І ніщо цього не змінить.

— Я...

Принц нахилився ближче, а його пальці торкнулися краю кімоно біля шиї.

— Нічого не говори, просто покажи, де подряпина.

Я кивнула на вражене місце й відвернулася, коли тонка тканина сповзла з плеча.