11

Мій ранок розпочався не з чашки ароматного зеленого чаю з суницею. А жаль... Я ж бо не з тих, хто любить ранні підйоми. Та ще й робити щось на пустий шлунок.

Відкриваю очі, а на мені сидить зелене лупате чудовисько й зиркає очиськами так, ніби вперше в житті мене бачить.

— Кава-а-аро, — ліниво протягнула ім'я улюбленця Кадзу. — Ти чому прийшов? Та ще й розбудив мене ні світ ні зоря, — невдоволено пробурмотіла, помітивши сірі напівсутінки за вікном. — Йди, потиняйся деінде, — я спробувала спихнути із себе жабу, повернувшись на інший бік.

Проте Каваро виявився не тим, від кого можна легко відкараскатися. Лупатий реп'ях, ось хто він. Вчепився у мою ковдру лапками, мов у рідну маму-жабу.

— Міцукі ква, — його погляд зупинився на моєму обличчі. — Вставай ква і йди до господаря ква. Він вже ква чекає на тебе.

— Ой, — я махнула рукою й спробувала пірнути під ковдру з головою. На мій превеликий жаль, Каваро забрав її в мене, відкинувши вбік. — Ну хай ще трохи почекає...

Хотіла щось додати, але за вікном голосно загуркотів грім.

— Ось ква, — Каваро замахав обома  лапками. — Він уже сердиться. Ох, бути біді... бути біді, — заторохтів, мов торба на возі.

— Які ми всі ніжні, — просопіла я, але поволі сповзла з ліжка. — Зараз одягнуся й вийду до твого набридливого господаря.

— От ква й чудово, — радісно пискнувши, мій новий знайомий сплигнув з ліжка й чкурнув за двері.

— Ква-ква чудово, —  зацокотівши язиком я уміло спародіювала голос жаби.

Скільки ж в мені талантів... Як то кажуть: Талановита кіцуне талановита в усьому.

Я вдягнула темно-сіре кімоно, розшите квітами лотоса, і зібрала волосся у високу гульку, заколовши її довгою шпилькою-канзаші* з яскраво-помаранчевим каменем, що сяяв, мов полум’я серед чорного шовку.

За кілька хвилин вийшла на подвір'я, де на мене вже зачекався один дуже похмурий нагіцуне.

Кадзу стояв біля дуба, схрестивши руки на грудях. В очах подеколи миготіли чорні блискавки, але принц мовчав. Певно чекав на мої виправдання. Ха! Наївний.

— Доброго ранку, сказала б я, якби мене не розбудили посеред ночі, — пробуркотіла, схиливши голову набік. — Це у вас так заведено? Ну теє, скакати вночі на подвір'ї? — запитала, скинувши бровою. — Завжди здогадувалася, що нагіцуне злегка ку-ку, — я зробила вказівним пальцем кілька кругових рухів біля скроні, — але ж не настільки...

— Ворог не чекатиме дня, — відрубав темний лис. — Ти колись тримала в руках зброю? — відразу перейшов до головного.

— Так, — кивнувши, коротко мовила я.

На обличчі Кадзу зблиснуло здивування.

— Серйозно? — в голосі бриніла недовіра.

Я знизала плечима, мовляв, чого мені брехати.

— Тоді тримай, — він підхопив з трави катану й кинув у мій бік.

Думав, я не спіймаю? О, ні, принце-похмурцю. Можливо, моя магія не така сильна, як твоя, зате зі зброєю ми з дитинства на «ти».

Батько завжди казав, що ці навички ще стануть у пригоді. І я з ним цілком згодна, бо виросла сильною й витривалою.

Спіймавши катану за руків'я, я прийняла бойову стійку, націливши кінчик леза на Кадзу.

— Хочеш перевірити мене? — зухвало запитала, різко черкнувши катаною в повітрю.

— Нападай, кицю, — коротко наказав чоловік.

— Ти без зброї.

Він криво посміхнувся й злетів у повітря.

— Повір, кицю, мені вона не потрібна.

Принц клацнув пальцями й тієї ж миті навколо нас здійнявся вітер. Дерева та трави відгукнулися тихим шепотом, а ось всі інші звуки зникли, мов розчинилися в просторі.

Всередині мене прокинулася вогняна лисиця. Вона тихо загарчала, просячи дозволу вийти назовні. Кіцуне бажала реваншу. Жадала провчити темного лиса.

Магія в мені запульсувала, мов магма в жерлі вулкана.

Змахнувши катаною, я кинулася на принца. Та той атакував мене потоком темної енергії, що мало не збив з ніг.

Я встояла й продовжила рух. Тієї ж миті небо розсікла блискавка. Вона торкнулася землі біля моїх ніг і зникла, мов міраж у пустелі.

Будь-хто на моєму місці злякався б, але я не з боязких. Тому перескочила через тріщину в землі, що з'явилася після удару блискавки й побігла ще швидше.

Аж раптом щось заревіло — дико й злісно. Я поглянула за спину Кадзу й ледве втрималася від лайливого слівця...

_______________
* Канзаші — загальна назва шпильок, гребенів і паличок для волосся. Вони можуть бути простими чи навіть розкішними.