7

— А що потрібно від мене? — я не втрималася від питання, що так і свербіло на язиці, просячись на волю. — Невже принц Кадзу не зміг би сам впоратися з пошуком винних? — ось у це мені вже зовсім не вірилося.

Харуто окинув мене довгим пронизливим поглядом.

— Провидці сказали, що лише восьмихвоста кіцуне зможе примирити нашого короля Сораюкі  з сином.

Я глипнула на молодого чоловіка з подивом. Як то кажуть: чим далі в ліс, тим більше дров. Уже й провидців приплели. Інтриг стільки, що на цілу книгу вистачить.

Посунувшись на стільці, я запитала:

— А провидці не сказали, як мені це зробити? Я, звісно, не дурна, але ж до такого мене життя не готувало.

Те, як співрозмовник на мене глянув потрібно було бачити, бо таке й не передаси словами. Ну вже й сімейка нагіцуне.

— Вищі сили відправили нам послання, а провидці передали його, — сказав, мов відрубав, навіть насупився.

— Ясно, — мугикнула собі під носа.

— Що тобі ясно? — перепитав Харуто.

— Ясно, що діло темне, — пробелькотіла замислено, чухаючи кінчик носа. — Є ще щось, чого ти ще не сказав?

— Твій майстер мав ввести тебе в курс справ. Хіба він не зробив цього? — темно-карі очі звузилися.

Не хотілося, щоб у майстра Райджіна були проблеми, тому я лише кивнула, мовляв, все знаю.

— Ось і чудово, — молодик підвівся зі стільця. — Мені вже час.

— І це все? — я мало не підскочила.

— А ти очікувала, що я вкажу пальцем на винних? — саркастично запитав нагіцуне.

— Ну й диваки, — ледь не присвиснула. — Кадзу не захотів тебе слухати, хоча ви знайомі давно. Мене взагалі виганяє, мов брудну приблуду. А ти заявляєш, що ми з наслідним принцом маємо  знайти викрадачів, а на додачу я повинна примирити короля з сином. Як мені все це робити? Я ж не всемогутня.

— Все сказала? — байдуже поцікавився Харуто.

— Все, — в тон йому відповіла я.

— Дівчинко, — він поглянув на мене, мов на порожнє місце, — тобі дали завдання. Виконаєш — отримаєш винагороду. Схибиш — будеш покарана. Нам потрібен результат. А те, як і що ти робитимеш, нікого не обходить. Затямила, чи в тебе ще залишилися питання?

Після таких пояснень ніхто б не ризикнув продовжити розмову. Мені щойно дали зрозуміти, що я лише пішак в їхніх іграх. Маю виконати завдання й не ставити зайвих питань. Ну що ж? Доведеться прийняти правила. Принаймні, поки я не займу інше місце на цій шаховій дошці.

— Ми з Кадзу знайдемо винних, — впевненості в моєму голосі можна було тільки позаздрити.

Харуто задоволено посміхнувся і, кивнувши на прощання, вийшов з кухні.

Залишилися тільки я і мої думки. А  поміркувати було над чим. Я ж бо мала знайти якісь слова, щоб Кадзу припинив виганяти мене зі свого дому.

Знову забурчав живіт. І я зрозуміла, що маю робити.

Шлях до серця чоловіка пролягає через шлунок. І навіть якщо цей чоловік нагіцуне, хіба ж він не любить смачно попоїсти?

Все, рішення прийнято — готую вечерю. Ось тільки де взяти інгредієнти? Минулий мій пошук зазнав небувалого фіаско.

— Ти ква досі ква тут? — до кухні повернувся зелений друг Кадзу.

— Каваро, — я присіла поруч зі здивованою жабою.

— Ти чому ква так на мене ква дивишся? — він підозріло зіщулився, тицьнувши в мене лапкою. — Що вже ква замислила?

— Ех, не з того ми з тобою почали, — я потягнулася до улюбленця Кадзу й ласкаво погладила його по холодній голівці. — Ти ж такий милий і гарнюній...

— Гарнюній? — ошелешено перепитав той, але не відійшов від мене. Навпаки, він дозволив мені й далі його гладити.

— Так, гарнюній, — я погодилася, ласкаво пестячи Каваро, мов пухнасте кошеня. — Я хочу приготувати вечерю, але продуктів зовсім немає. Ти б міг мені допомогти з цим?

— Хто ква про що ква, а вона ква все про їжу  мріє, — озвався буркотун.

— Та я ж не стільки за себе, як за господаря твого хвилююся, — я вміло зобразила на обличчі відповідну емоцію. — День вже до вечора хилиться, а за всіма розмовами в нього ж і рисинки в роті не було. Давай потішимо його, га? Ось, що він любить?

Каваро замислився, приклавши лапку до мордочки.

— Господар любить рамен*, — врешті-решт, відповів.

— Я можу приготувати рамен, — по-змовницьки підморгнула. — Але мені потрібно, щоб ти дещо приніс. Зможеш це зробити?

— Ква звісно! Ця жаба може все!

____________
*Рамен — страва японської кухні, що складається з пшеничної локшини, поданої в насиченому бульйоні з різноманітними додатками, такими як м'ясо, яйця, овочі та водорості.