4

Добрела я до великого будинку з темно-сірим дахом. Стала біля дверей і замислено почухала кінчик носа.

Це ж треба зайти якось так, щоб принц відразу зрозумів, що перед ним не якась тим нічим не примітна особистість, а досвідчена кіцуне, що має, на хвилинку, вісім хвостів з дев'яти можливих.

Похапцем пригладивши волосся та розправивши пальцями кімоно, я гордо підняла голову й постукала у двері. Потягнулися секунди очікування.

За дверима тиша...

Лише спів птахів і шарудіння листя нагадували про життя, що вирувало в цьому лісі.

— Невже заснув? — мовила сама до себе, поглянувши на небо. Сонце ласкаво лизнуло моє обличчя, ніби хотіло повідомити, що найближчим часом не збиралося залишати небосхил.

Я постукала ще раз, але вже значно сильніше. Прислухалася. І знову ані звуку.

Тут уже я не витримала й заколотила в двері, мов востаннє. Лісом полетіли короткі "бам". Декілька птахів навіть злетіли з дерева, що росло біля будинку. Бідненькі не витерпіли мого буйного норову. Шкода тільки, що Кадзу так і не з'явився на порозі. Господар будинку вперто ігнорував мене.

Спересердя я почала смикати ручку й, о диво, двері скрипнули й розчинилися.

— Хоча б петлі змастив. Теж мені принц, — прокоментувала я неприємне скрипіння й прослизнула всередину. — Похмуренько, — протягнула, озираючись. — Але якщо відчинити вікна, то буде значно світліше.

В моїй голові вже склався план дій. Однак спершу я вирішила поїсти. А що? Як можна кидатися до роботи на пустий шлунок? Скільки торохтіла у возі й для чого? Щоб батрачити? Е, ні. Голодна Міцукі — зла й лінива Міцукі.

Отже, я пішла на пошуки кухні. І десь за хвилин п'ять бродіння й зазирання в усі кімнати, знайшла те, що шукала.

Та на мене знову чекало розчарування. А точніше брудний посуд, кілька сухих хлібців і дві морквини. Обідом там і не пахло.

Довелося гризти сухарі з морквою. А як інакше? Голод не тітка.

Закінчивши з сяким-таким перекусом, я позіхнула й посунула досліджувати будинок. Цього разу шукала місце, де можна подрімати. Спати хотілося так, що аж очі злипалися.

Зайшла в одну з кімнат. Глип, а там велетенське ліжко. Ну чисто перина для такої панянки, як я.

Впавши на постіль, я потягнулася, позіхнула й, заплющивши очі, миттєво заснула.

Ох і солодко мені було уві сні. Бачила я себе там королевою в золотому кімоно з дорогоцінними прикрасами. Персні з діамантами на кожному пальці виблискували, шпильки з квітами у волоссі миготіли, а на шиї увагу привертала підвіска з головою лиса.

Аж раптом увесь блиск кудись зник, а переді мною постала чорна тінь. Вона затулила мене від світу й почала щось бурмотіти. Слів я не розібрала, але приємного там точно не було — у цьому я була певна.

— Ти що за знайда й чому спиш у моєму ліжку? — До свідомості нарешті долетіли слова.

Я розплющила очі. Потерла їх кулаками, щоб прогнати видіння, але воно не зникало. Вперто залишалося на місці й дивилося на мене так, ніби бажало вивчити кожну рисочку мого обличчя.

— Ти не сон? — Все ще не вірячи очам, поцікавилася у високого молодого чоловіка, що не зводив з мене чорних очей.

— Подивіться на неї, — він театрально сплеснув у долоні. — Спить в моєму ліжку ще й питаннями сипле.

— У твоєму... ліжку? — я посмакувала останнє слово на язиці. Ситуація закручувалася дивним чином. — Ти Кадзу? — про всякий випадок перепитала.

Він зиркнув на мене з-під лоба.

— Ні, вухата білка. Невже не бачиш рудого хвоста й китичок на вухах? — в'їдливо відповів.

Я примружила очі.

— То ти в нас жартівник? А я чула, що ти дереш кирпу до неба, бо твоя поважність ширяє десь понад хмарами.

— Може, ти нарешті залишиш моє ліжко й поясниш хто така й чого припхалася до мене додому?

Ось і настав мій зірковий час. Попри дивну ситуацію в яку я потрапила, вішати носа ще надто рано.

Я сіла на ліжку, гордо розправивши плечі й заговорила:

— Моє ім'я Міцукі. Я — кіцуне й найкраща учениця школи Хо Но. Маю вісім хвостів і...

— Так, стоп, — молодик замахав рукою. — Не потрібно мені переповідати історію твого життя. Мене воно не цікавить. — Ти краще скажи, що забула в мене вдома?

— Я тут за наказом короля. Хіба ти не знаєш? — я здивовано закліпала очима.

— Вперше чую...