3

Моє питання не лишилося без відповіді.

— А ти знаєш ще якогось принца Кадзу? — похмуро поцікавився майстер Райджін.

— На мій превеликий жаль, ні, — гірко зітхнувши, пробурмотіла я.

Хто ж не знав цього пихатого індика. Такий весь поважний і владний. Типовий багатій, що вважав, ніби світ крутиться лише навколо нього одного.

А як інакше, коли батько король? Влада й гроші псують людей, а тут нагіцуне. Пхе! Вони й без того лихі почвари.

— А якщо я відмовлюся? — я ризикнула запитати хоча й здогадувалася, що діла не буде.

— Накази короля не обговорюються, — твердість в голосі чоловіка була мов камінь. — Але я вірю в тебе, —  додав він трохи м'якше.

***
Довгих зборів, як і прощань не було. Мене посадили у віз і побажавши удачі, лишили на самоті з думками.

Добре, що бодай Юміко прийшла підтримати. Її обійми подарували мені маленький промінчик віри в себе та власні сили.

Востаннє набравши повні легені повітря в рідній місцині, я відчула як віз піді мною рушив.

Дорога вела мене повз казкові краєвиди рідного краю: поля, луги й ліси. Все навкруги пахло домом, який я була змушена покинути. Ще й заради чого?

Ну який з мене детектив? Я ж навіть свій улюблений пояс від кімоно посіяла.

А він був такий гарнющий — з золотокрилими метеликами. Ех, життя...

За цими невеселими думками й минула моя поїздка. Ось тільки місце, куди ми прибули, змусило мене інстинктивно здригнутися.

— Все, приїхали, — мовив візничий, навіть не озирнувшись. Кинув з-за спини, як камінчик у воду.

Я закліпала очима.

— Е, це що таке? Ми хіба не до принца їхали?

— Вилазьте, панянко, — цього разу чоловік з віжками в руках кинув на мене швидкий погляд. — Ач яка балувана.

Не знаю вже звідки такі висновки в нього, але балуваною мене ще ніхто не називав. Неслухняною і шкідливою — так, та на те були свої причини.

Я хоч і краща учениця, але кілька разів мало не спалила нашу школу. Втім, якщо щось не доведено, то й вини немає. А вогняних кіцуне в нас повна школа, тож...

— Гей, дівице, чухай вже до свого принца, — роздуми нахабно перервав мій вельми недружній візничий. І чого ото причепився?

— Слухайте ви, — я одночасно захитала головою й пальцем. — Ви, мабуть, не помітили, але тут, — розмашисто замахала рукавом кімоно, — ліс. А мені куди треба? Га? Правильно, — довелося відповідати самій, бо чоловік лише шморгнув своїм круглим, немов картоплина, носом. — Мені потрібно до принца Кадзу. Чи ви хочете сказати, що він живе в дуплі, чи може в норі? — наостанок я багатозначно пхикнула й склала руки на грудях, мовляв, мене не проведеш, я калач тертий.

— О-о-о... — він махнув рукою. — Якщо ти краща учениця, то боюсь навіть подумати, яка гірша. Видно, тяжкі часи в школи, раз саме тебе послали вираховувати винного в зникненні кіцуне.

— Нагіцуне теж викрадають, — для чогось уточнила я.

Чоловік поглянув на мене крізь кошлаті брови й зацокав язиком.

— Ач, яке розумне, а не дотумкало зір кіцуне увімкнути.

Тут вже до мене дійшло, що дім Кадзу прихований магією. Але це не пояснює того, чому принц живе в лісі. Чи воно дике? Хто ж розбере тих нагіцуне? Всі вони якісь причмелені.

— Я просто вас перевіряла. Часи зараз лихі, тож зайва уважність не завадить. А то, може, ви і є, той таємничий викрадач.

Ох і несла я дурню аби тільки в бруд обличчям не ляпнутись. Хто ж любить помилки свої визнавати?

— Я?? — чоловік у замизканому кімоно, де виднілася величезна дірка, мало не підскочив. — Тобто ти вважаєш, що викрадач кіцуне, що керує оні, буде працювати в школі візничим за п'ять монів* на тиждень?

— А чому б і ні? — я знизала плечима. — Чи вам достеменно відомо ким і за яку зарплатню мають працювати викрадачі?

Я хотіла ще щось додати, але помітивши як сіпнулося око чоловіка, делікатно змовчала. Напевно досить з нього моїх аргументів.

Розуміючи, що наша розмова зайшла в глухий кут, я поспіхом вилізла з воза, не забувши підхопити свої пожитки й тотем, та побрела вглиб лісу.

Ех, життя, куди ж ти мене привело?

____________
*Мон — мідні монети з квадратним отвором посередині, нанизувалися на мотузку.

***
Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без моєї згоди. Ця книга викладена на сайті самвидаву Букнет. Якщо ви бачите її на інших сайтах — це піратство.