1

Життя — складна річ. Інколи воно дарує нам безмежне щастя, осипаючи дивовижним сяйвом удачі. Чарує й вабить своєю яскравою обгорткою, всередині якої солодка цукерочка з карамельною начинкою.

А буває, що підкладає свиню. Таку собі звичайнісіньку свинку. Я б навіть сказала порося.

Ось в моєму випадку все саме так і склалося.

Іду собі нікого не чіпаючи по коридору нашої школи Хо Но, де навчаються такі ж як я кіцуне, і «бац» — хтось хапає мене за рукав юкати*.

Лупаю очима, мов дурна лялька, намагаючись сфокусувати зір. І нарешті розумію, що переді мною моя найкраща подружка Юміко. На ній яскраво-рожеве кімоно з дрібними квітами сакури, а кремове обі** обрамляє розсип зірок. Волосся заплетене в товсту косу й прикрашене золотими шпильками з різноманітними квітками.

— Ось ти де, Міцукі, — дівчина аж затрусила головою від надлишку емоцій. — Я шукаю тебе по всій школі. Вже й з ніг збилася, а ти прогулюєшся коридором, мов поважна пава.

— Юміко, — я подивилася на неї, примруживши очі. — Що трапилося? Невже на кухні роздають ан-пани***? То могла б краще постаратися, щоб мене знайти. Знаєш же, що люблю солодощі, — від згадки про смакоту аж замуркотіла задоволеним кошеням.

Подруга голосно цокнула язиком.

— Тобі аби тільки поїсти. Окрім цього можеш ще бодай про щось думати? — запитала, поглянувши на мене так, ніби перед нею була товста качка, що тільки й мріяла набити своє гладке пузо.

— Пфф... — я пирхнула, пригладивши волосся. — А що може бути важливіше солодощів?

Юміко подарувала мені один зі своїх іронічних поглядів і хитнула головою.

— Гаразд, не мучитиму тебе. Все одно нізащо не здогадаєшся.

Я підвела брову, терпляче чекаючи на пояснення.

— Міцукі, тебе викликає до себе майстер Райджін, — на одному подиху випалила подружка.

— Е-е-е... — я байдуже махнула рукою. — Певно, знову хвалитиме мене за успіхи в навчанні. Вже зовсім скоро я матиму дев'ятий хвіст і стану наймогутнішою з вас усіх кіцуне.

У школі Хо Но навчалися кіцуне зі всього королівства.  По-перше —  це було єдине таке місце, а по-друге — за останні сто років війни з нагіцуне, представників нашого виду майже не залишилося.

Хоча зараз і панував мир, який встановив могутній імператор Сораюкі, ворожнеча кіцуне та нагіцуне не припинилася. Вона продовжувалася, але вже не відкрито, а в темних провулках посеред місячної ночі.

А як могло бути інакше, якщо Сораюкі — нагіцуне? Так. Він зі своєю армією знищив усю керуючу верхівку кіцуне й захопив трон, ставши новим правителем королівства Рінкай.

Для нашого виду — це було трагедією світового масштабу...

— Міцукі, ти чому зависла? — Юміко струснула мене за плече. — Я тут говорю, розпинаюся, а вона, бачте, у хмарах літає, — дівчина поглянула на мене, зсунувши брови. — Знову про Такаші замріялася?

Ех, ну і навіщо вона згадала про найвродливішого учня нашої школи? За Такаші впадали мало не всі дівчата, і я теж не стала винятком. Не скажу, що втратила голову від його темно-карамельних очей і густих чорних брів, але те, що він мені трохи подобався — факт.

— А наче мені більше ні про що думати, окрім цього зарозумілого павича? — пхикнувши, я демонстративно підняла підборіддя.

— Це ти кого павичем назвала?

Немов безтілесний дух, що вийшов зі стіни, поруч з нами з'явився той, про кого ми щойно говорили.

Темне волосся розсипалося по його широких плечах, а на вустах розквітла зухвала посмішка. Склавши руки за спину, він повільно наблизився до нас і став прямісінько навпроти мене. Ох, і зарозуміле цабе.

— Точно не про тебе, Такаші, — я показала йому кінчик язика й уже хотіла гордо залишити його наодинці з роздутим его, та він схопив мене за рукав, примушуючи стояти на місці. — А ну прибери свої лапки, хижаку, бо не для тебе ця квіточка, — мовила, зиркнувши на нього з-під лоба.

Згодна, поведінка в мене дивна. Особливо, якщо врахувати, що я мала симпатію до Такаші. Втім, така вже я — пані-настрій. А нині настрою для загравань у мене не було.

Однак тільки-но я відкрила рота, щоб сказати нахабі якусь шпичку, як за нашими спинами пролунав голос майстра Райджіна.

— Цукіно Міцукі, я довго на вас чекатиму?

____________
*Юката — кімоно
**Обі — пояс
***Ан-пан — маленька булочка з начинкою, як правило з бобової пасти.

***
Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без моєї згоди. Ця книга викладена на сайті самвидаву Букнет. Якщо ви бачите її на інших сайтах — це піратство.