РОЗДІЛ 20

Мелісса

Я справді воліла б уникнути всієї цієї драми з викраденням.

Після усього, через що я пройшла відколи Сол викрав мене з рідного світу, я наївно сподівалася, що мої “пригоди” нарешті закінчилися. Я справді сподівалася покласти цьому край. Пройти через офіційну церемонію, розібратися з делегаціями, а тоді потрохи займатися проблемами королівства, коли Сол передасть Ліаму корону.

Однак не так сталося, як гадалося.

Зараз, озираючись на свої минулі рішення, я гадаю, що брати участь у спорі було не дуже розумно. Принаймні, якби я не поставила на саму себе, можливо мені вдалося б уникнути цієї ситуації.

З хороших новин: король та королева не мали жодного стосунку до того, що на нас з Юмі напали, отруїли, а тоді, непритомних, увезли в невідомому напрямку. Вбивати нас, здається, також не збиралися. Принаймні більше вони нам нічим не нашкодили й навіть подбали про те, щоб ми не бачили їхні обличчя.

З поганих новин: нас таки викрали, звʼязали і я гадки не мала як нам із цього виплутуватися.

Ми тряслися на підлозі якогось закритого екіпажу, привалившись одна до одної спиною. Руки та ноги були звʼязані, і, на жаль, наука виплутування з пут була мені невідома.

Я, звісно, спробувала послабити пута, та, за відчуттями, не посунула їх навіть на міліметр. Вузли виявилися надто тугими.

Важко зітхнувши, я спробувала озирнутися, щоб перевірити як там Юмі. Та це виявилося непросто. Ми були звʼязані між собою.

Зрештою я спробувала її покликати, розбудити. Якщо Юмі прийде до тями, ми зможемо щось вигадати. В неї є магія, і, якщо пощастить, знайдеться щось, що допоможе нам розплутати вузли.

— Юмі! — пошепки покликала я її, однак дівчина не відізвалася. Тоді я спробувала штовхнути її спиною. Не сильно, просто щоб вона розплющила очі. Та, коли і це не подіяло, мені стало лячно.

А що як їй нашкодили? Що як вона боролася надто добре, і вони були з нею не такими обережними? Що як вона пошкодила голову? О боже…

Зачепившись за цю думку, я подумки покликала Богиню.

“Агов, мені б не завадила допомога! Мене тут викрали, і зі мною подруга, вона непритомна”.

У відповідь — тиша.

Я пирхнула, заледве втримуючись від гіркого сміху, що линув зсередиин мене.

Ну звісно, зараз вона мовчить, адже вже отримала від мене усе, чого хотіла. Яке кому діло до того, що в мене зірветься весілля, в палаці почнеться хаос, Ліам, звісно, нервуватиме, а усі гості вирішать, ніби я просто втекла. Зрештою це ж навіть не найгірше з усього, на що Лісса була спроможна.

Але головне те, що з Юмі щось не так. Якщо їй серйозно нашкодили, її треба негайно доставити до лікаря, і точно не можна тримати звʼязаною сидячі у екіпажі, що трясеться!

“Але тебе це не стосується, правда? Тобі ж начхати, як і завжди було, — гірко випалила я, звертаючись до богині, — Ви, боги, взагалі турбуєтесь про когось, крім себе? Чи безсмертні всемогутні створіння вище за емпатію?”

Я гадала, вона і це проігнорує, та натомість почула втомлене:

“Яка ж ти гонорлива. Жодної пошани до богів”.

“До тих, що ігнорують, коли до них звертаються по допомогу?”

“Смертним завжди щось потрібно. Ти ж не думаєш, що одна така, хто до мене звертається? Ти бодай можеш собі уявити наскільки забита ця лінія? Постійно. І все ж я відізвалася, бо я дійсно в тебе в боргу”.

Раптом екіпаж підкинуло так сильно, що ми з Юмі ледь не завалилися на бік. Мені довелося докласти усіх зусиль, щоб не дозволити їй вдаритися головою.

“Я, звісно, вдячна за відповідь, але буду ще вдячніша, якщо ти нарешті втрутишся. Або бодай скажеш де ми зараз і куди нас везуть. І головне — що з Юмі? Чому вона не прокидається?”

Екіпаж знову підкинуло, й в моїй голові почулося важке зітхання богині, а тоді щось про смертних, що постійно шукають неприємності на свою голову.

Хотіла б я сказати, що не шукаю їх, анітрішечки. Вони просто самі мене знаходять, відколи я потрапила у цей дивний вороже налаштований світ, де навіть єдинороги неправильні.

“Це в твоєму світі вони неправильні, — спокійно зауважила богиня, — Що це за дурниці: коні, яких бачать тільки добросердні незайманки? Тобі не здається, що це більше схоже на шизофренію? Особливо та частина з веселкою…”

“Так, гаразд, я зрозуміла. В моєму світі неправильні єдинороги, тут — дуже правильні страшні та небезпечні тварюки. Байдуже. Повернемося до мого питання”, — попросила я, сподіваючись, що вона нарешті припинить клеїти дурня та допоможе мені.

“Гаразд, ви наближаєтеся до кордону лісу, неподалік від храму, в якому вас з Ліамом одружили. Ти опритомніла швидше, бо з тебе ще не вийшла уся магія після перетворення. Вона прискорює твоє зцілення від гидоти, якої ти надихалася. Ймовірніше за все вас залишать в якійсь таверні, щоб обставити усе так, ніби приїхати туди — це твій вибір. А з подругою твоєю усе добре”.

Я нахмурилася. Це, звісно, була дуже добра новина. Принаймні тепер я могла не хвилюватися про те, що вона помре, поки нас везуть невідомо куди. Проте слів богині виявилося замало, щоб заспокоїти мене.